Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
У свої 27 років майор Роман з позивним «Саян» — уже командир 1-го артилерійського дивізіону 40-ї артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта.
Роман родом з Луцька, там він закінчив Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Затим вступив до Академії сухопутних військ на факультет ракетних військ і артилерії, де опановував спеціальність «наземна артилерія».
У 2014-му Рома був на 3-му курсі. Тоді для нього та його однокурсників не те що дні, хвилини перетворювалися на вічність.
— Ми весь час стежили за подіями на Сході держави: дивилися сюжети по телевізору, читали новини на різних сайтах, у соцмережах. Хотіли якнайшвидше приєднатися до наших побратимів, але старші офіцери повторювали: «Встигнете ще повоювати, а користі з вас буде більше, коли довчитеся», — пригадує Роман. — Нам почали викладати в рази більше практики, більше занять на полігоні, більше стрільб. Додався досвід бойових дій: до нас приходили викладачі, які брали участь в АТО, офіцери-випускники академії розповідали, що вони бачили, що робили на Донбасі.
А вже 28 лютого 2015-го у зв’язку з особливою ситуацією в Україні в Академії сухопутних військ відбувся достроковий випуск. І молоді офіцери без відпусток і зайвих святкувань 1 березня роз’їхалися по військових частинах, куди отримали призначення.
Під час розподілу «Саян» обрав 55-ту артилерійську бригаду, що дислокується в Запоріжжі. Туди і відправився новоспечений командир взводу.
— Після прибуття нас розмістили в дивізіоні артилерійської розвідки. Ми рвалися в бій. Довго чекати не довелося. Десь через 2 тижні, одразу після лейтенантських зборів, нас відправили у складі підрозділу виконувати завдання неподалік Маріуполя, — розповідає командир.
Якраз у той час формувалася 40-ва артилерійська бригада в місті Первомайськ Миколаївської області. І, з огляду на те, що молоді офіцери ще не обжилися на новому місці у Запоріжжі, їх перевели до новоствореної бригади. Тож після виконання завдань у Маріуполі воїни поверталися вже до Первомайська.
— Ми здійснювали підтримку артилерійським вогнем наших сил та засобів у секторі «М». Тоді ми всі вчилися, але вже не за партами і не на навчальних полігонах. Варто сказати: навчалися дуже добре, — пригадує «Саян». — Так сталося, що мені достроково присвоїли чергове військове звання «старший лейтенант», а вже за місяць довелось приймати посаду командира батареї.
За словами молодого командира, основним їхнім завданням була підтримка механізованих підрозділів, які здійснювали заходи щодо оборони передових позицій, вогнем з артилерії, а також знищення мінометних артилерійських батарей, живої сили противника, командних пунктів та важкої техніки. І хоча новітньої техніки його підрозділ не мав, проте в «Саяна» озброєння та військова техніка завжди перебували в справному стані, а також не було втрат серед особового складу. Можливо через це вже за рік після того, як офіцер прийняв батарею, а саме 1 вересня 2016 року, він отримав дострокове звання «капітан».
Тоді ж Роману запропонували посаду начальника штабу дивізіону, але він відмовився, бо не хотів залишати побратимів.
— У мене мурахи йшли по тілу від того, що робив. Активну стадію бойових дій мій підрозділ пережив без втрат та поранених лише завдяки швидкості, точності розрахунків та злагодженості колективу. А ще треба не боятися ухвалювати рішення, — впевнений Роман. — Пригадую, як одного разу ми стояли в районі очікування. Була мертва тиша, і я почув, як неподалік у посадці йде коректування вогню. На той час у нас не було пристроїв нічного бачення, тож достеменно знати, хто там працює — ворог чи свої, я не міг, але ризикувати життями підлеглих не збирався. Тож, взявши до рук стрілецьку зброю, виконав прочісування посадки. Робив це по верхньому зрізу, щоб припинити дії підрозділу, який здійснював коректування вогню артилерії.
Посада начальника штабу дивізіону «наздогнала» офіцера у 2018 році. Після 8 місяців бездоганної служби 23 серпня 2019-го Роман став командиром 1-го артилерійського дивізіону, а 24 серпня 2019 року отримав чергове військове звання — «майор». Щойно молодий командир прийняв посаду, його підрозділ у складі частини висунувся в район операції Об’єднаних сил задля виконання завдань за призначенням.
Серед підлеглих «Саяна» чимало військових старших і за віком, і за званням, але це ніколи не було проблемою, адже вони знають, що комдив ніколи не вимагатиме того, що сам не зможе зробити.
— Я ще жодного разу не пошкодував про свій вибір стати військовим. Єдине, що засмучує — це розлука з коханою дівчиною Анютою, адже на особисте життя часу майже не залишається. Але така вона доля воїна, — жартує Роман.
Формула успіху молодого командира та його підрозділу доволі проста: хоча нині застосування артилерії заборонено Мінськими угодами, бійці мають постійно тренуватися та набувати практичних навичок, бо саме від їхньої влучної роботи багато в чому залежить міць оборонних рубежів. Тож усі як один артилеристи командира дивізіону «Саяна» за першим наказом готові повернутися в район операції Об’єднаних сил.
