«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Вихованці, викладачі й командування ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців у страшній авіакатастрофі літака Ан-26Ш біля Чугуєва.
Тут свого часу навчалися загиблі курсанти Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба Микола Микитченко (випуск 2015 р.) та Андрій Роспотнюк (випуск 2016 р.). Микола родом із села Журавки Варвинського району, а Андрій – з міста Миргород Полтавської області.
Світлини Миколи й Андрія розмістили в холі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
– Я особисто і весь ліцей маємо пишатися, що взяли участь у долі таких вихованців, як Микола та Андрій. Гадаю, що люди правду кажуть, що небеса забирають найкращих, – сказав вихователь ліцею Сергій Терехович.
Микола Микитченко змалку мріяв стати військовим льотчиком. Для цього він старанно вчився і займався спортом. Згодом став вихованцем ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, адже це було черговим кроком до мети, бо переважна більшість вихователів і викладачів – колишні військові льотчики.
– Дуже щирий, відповідальний і наполегливий, спортсмен, член збірної ліцею з багатоборства. Щоб йому не доручали, все своєчасно та якісно виконував, – згадує випускника Андрій Заносієнко.
– Це був життєрадісний, світлий, дуже добрий хлопчик, – розповідає про Миколу Микитченка викладачка української мови та літератури ліцею Тетяна Казаніна. – Він брав участь у змаганнях, але це не заважало йому завжди готуватися до уроків. Він багато читав, вивчав вірші напам’ять, робив домашнє завдання й ніколи не казав, що не зміг, бо був на змаганнях. Я пам’ятаю навіть його почерк…
З першої спроби вступити до Харківського національного університету повітряних сил Миколі не судилося. Після повернення з АТО, де він служив в одній з бойових частин, спробував ще раз і вступив. На курсі був одним із найкращих.
Сержанту Миколі Микитченку було 22 роки. Він прожив так мало, але встиг так багато, що дехто й за все життя цього не звершить. Бо був воїном – захищав Україну, покорив небо – пілотував військовий літак… З кожним кроком наближався до своєї мети – стати офіцером і повітряним асом…
Вічна пам’ять!
Безсмертя світлій душі!
