Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
До війни на Донбасі Олег Яночкін жодного відношення до армії не мав. Травма, яку зазнав у дитинстві, перекреслила мрії школяра з Хмельниччини стати військовим льотчиком.
З провідного менеджера у десантники
До 2014-го він обіймав хорошу посаду – був заступником керівника інженерної служби західного кластера одного з агрохолдингів, мав службове авто, затишний кабінет і достойну зарплату. За направленням фірми навчався обслуговувати та експлуатувати сучасну сільськогосподарську техніку в Австрії та Італії. Все влаштовувало Олега, аж доки не прийшла війна.
Він сам пішов у військкомат. Міцного статурою чоловіка направили до навчального центру ДШВ у Житомир. Після підготовки на полігоні Олег потрапив до окремого батальйону десантно-штурмової бригади. На Hummer були потрібні кваліфіковані водії і знання експлуатації потужної техніки стали в пригоді десантнику. Так він став водієм-гранатометником. Мобільний і добре підготовлений батальйон направляли то в один, то інший район, де потрібна була їхня підтримка. Жодного разу військовий позашляховик не підвів десантника і його товаришів. Він міг не спати, не їсти, але автомобіль завжди був справним і готовим до бойового виїзду.
– Любов до техніки передалась від батька, водія-далекобійника. З дитинства, скільки себе пам’ятаю я завжди вошкався біля великих і малих машин. Мати не встигала відмивати мене забрудненого мастилами-оліями і прати від них одяг, – пригадує Олег.
Через рік служби чоловік звільнився та повернувся на попереднє місце роботи. І знову було все ніби, як у людей: хороша посада, достойна зарплатня… але! Але війна його вже не відпускала. Вона кардинально змінила Олега, змінила коло його спілкування, інтереси, життєву позицію. Зколишніми друзями, далекими від армійської служби і від війни, вже не було про що говорити.
У полку спецпризначення досвідчений водій став у пригоді
Чоловік повернувся до війська. В полку спецпризначення ССпО такого досвідченого водія залюбки взяли до себе. В частину саме надійшли нові Hummer і Олег прийняв один із них – санітарний.
На новенькому автовін знову вирушив на Схід. За три роки служби в частині відбув декілька ротацій разом із розвідниками. І тут жодного разу авто не підвело господаря. Олег досконало знав машину, все робив залюбки і вчасно. Авто має бути справне 24/7– таке кредо досвідченого водія, і воно не раз допомагало йому з побратимами.
Одного разу… на бойовому завданні
Одного разу група розвідників повертаючись після успішного виконання бойового завдання потрапила до ворожої пастки. Закладений «хитромудрий» смертоносний заряд поранив кількох спецпризначенців. Ворог відкрив гранатометний вогонь по місцю підриву, із залізничної колії не давав підняти голову ворожий кулеметник. Але наш снайпер першим же пострілом його «зняв», що далозмогу надати допомогу важко пораненим. Санітарний Hummer з медиком приїхав на допомогу вчасно. Найважчий розвідник, котрому вибухом відірвало ногу, був при свідомості. За лічені хвилини постраждалим надали допомогу і трьох найважчих доправили спочатку до лікарів у Гірському, а звідти у госпіталь Сєвєродонецька.
– Я не їхав, я летів на своєму авто, і вижимав все можливе з нього, розуміючи, що кожна секунда важлива для хлопців. Нажаль, вже в Харківському госпіталі один із друзів –Максим, від важких поранень помер, – з сумом пригадує Олег.
Поки – на паузі
У січні цього року Олег закінчив службу та повернувся до мирного життя. В сім’ї зростає двоє малюків, дружині потрібна допомога та підтримка у вихованні.
– Зробив поки паузу в службі, – каже чоловік.
На старе місце роботи повертатись не став. Вирішив зайнятись справою для душі та кардинально все змінити.
– Запах свіжоструганого дерева з раннього дитинства мене зачаровує, приваблює і водночас розслабляє. Коли я працюю з матеріалом, про все забуваю, – ділиться колишній спецпризначенець.
Дід Олега – ветеран Другої світової, все життя працював столяром. І в дитинстві хлопець в перервах між батьковими машинами, гайками з мастилом із задоволенням допомагав дідові по дереву.
«З нуля» – важко, та він не здасться
Тому й вирішив започаткувати справу, пов’язану з виробами з дерева. Тут у пригоді стали і знання комп’ютера, і поради колег, і досвід ветеранів, які ділились ним у соціальних мережах. Олег почав з маленького –орендував приміщення, купив невеличкий простий станок і почав випилювати сувеніри та дарувати їх друзям. Справа припала до душі, почав заробляти.
Оцінивши ризики розвитку свого бізнесу, наш герой наважився і на позичені в родичів чималі кошти придбав для себе промисловий станок з ЧПУ. Сам же і створює комп’ютерні програми для роботи. Свої перші вироби, а це шеврони двох частин, де він служив – бригади ДШВ та полку спецпризначення,на дубовій дошці Олег подарував товаришам. Рамки для дзеркал, різні сувеніри припали бойовим побратимам до душі. В планах Олега працювати і збільшувати асортимент.
Звісно, не просто сьогодні розпочати власну справу. Тут потрібні і чималі кошти, і якісна сировина, і збут виготовленого. Держава, на жаль, не надто підтримує таких початківців «з нуля», але десантник і спецпризначенець не звик скиглити і здаватисяне збирається. Олег має хороших і надійних друзів, має мету і прагне досягти успіхів у власному бізнесі. Він більше ніж впевнений, що у нього все вийде. Так само чоловік чітко усвідомлює, що російсько-українська війна триває, а це значить, що настане день і він знову повернеться до війська.
Ось так кардинально змінила Олега війна, змінила його життя та мрії.
– Я хочу бачити, як ростуть мої діти, більше часу приділяти сім’ї, і просто займатись тим, що мені до душі. Так само я хочу, щоб мої діти жили в мирній, вільній, розвинутій, демократичні європейській Україні.Ми щодня повинні дякувати нашим захисникам, які боронять мир на Сході, і бути готовими зі зброєю в руках підставити їм своє надійне і міцне плече, – підсумовує Олег.
