Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
З появою авіації, особливо штурмової, з’явилася потреба в надійному прикритті військ на полі бою, на марші, окремих важливих об’єктів. Одним з ефективних засобів боротьби з авіацією стали переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК).
Перший ПЗРК Fliegerfaust розробили в Німеччині під час Другої Світової війни. У 1944 році створили перший діючий екземпляр. Спочатку Fliegerfaust мав блок з чотирьох вертикальних стволів для запуску 20-міліметрових ракет по повітряних цілях на висотах до 200 метрів. У 1945 році розробили його покращену версію, яка вже мала дев’ять стволів, та нові ракети, які досягали цілі на відстані 2000 м та висоті 500 м. Ракети запускалися двома залпами в проміжку 0,1 с. Для спорядження використовували магазин на 9 ракет. На підприємствах замовили 10 тис. ПЗРК та 4 млн ракет до них. Але війна вже закінчувалась, і вдалося випустити лише обмежену кількість комплексів та ракет до них. Вперше ПЗРК застосували в боях за місто Саарбрюкен на південному заході Німеччини в 1945 році.
Після закінчення війни в різних країнах розпочали розробку власних ПЗРК. Лідерами в розробці перших ПЗРК сучасного типу стали США та СРСР. В Америці розробили Redeye (Червоне око), а в радянському союзі «Стрілу». З того часу від покоління до покоління ефективність комплексів значно зросла, збільшилась дальність враження ракетами, при цьому збереглися масогабаритні показники. ПЗРК стали грізною зброєю як на полі бою, так і під час проведення окремих операцій.
Легка та компактна зброя швидко почала надходити на озброєння військ та потрапила до рук численних недержавних військових формувань. Внаслідок цього зброя була використана для знищення не тільки військових, а й політиків та простих громадян. Перший випадок застосування ПЗРК проти літака цивільної авіації зафіксовано в січні 1973 року. В аеропорту Рима намагалися знищити літак, на якому перебував прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меєр. У 2001 році комплексом «Стріла» в районі Праги намагалися збити літак міністра закордонних справ Шимона Переса. 28 листопада 2002 року в районі аеропорту Момбаса в Кенії відкрили вогонь з ПЗРК по ізраїльському літаку Boeing-757. Після проведення розслідування було встановлено, що всі пускові установки належать одній партії та виготовлені на російському заводі імені Дегтярева в місті Ковров. Найбільш трагічним був випадок 6 квітня 1994 року поблизу Кігалі: з ПЗРК був збитий літак, на якому летіли президент Руанди Жувеналь Габ’ярімана і президент Бурунді Сіпрієн Нтаряміра. Літак повертався з Танзанії, де обидва президенти брали участь у міжнародній конференції. Цей випадок викликав акції геноциду в Руанді, внаслідок чого загинуло 800 000 людей.
Довідка. ПЗРК 9К32 «Стріла-2» – переносний зенітно-ракетний комплекс. Прийнятий на озброєння у ЗС СРСР у 1967 році. Маса –14,5 кг, максимальна швидкість ракети 600 м/с, максимальна дальність ураження цілей – 3 600 м, максимальна висота ураження цілей 50–1500 м.
3 вересня 1978 року в Родезії бійці прокомуністичного формування ZIPRA з переносного ЗРК «Стріла-2» збили цивільний літак Vickers Viscount авіакомпанії Air Rhodesia. Ракету запустили за п’ять хвилин після того, як літак злетів та почав набирати висоту. Ракета влучила в праве крило літака та вибухнула. На авіалайнері розпочалася пожежа. Літак здійснив аварійну посадку на бавовняне поле, однак загорівся, у зв’язку з чим з 56-ти людей зуміли покинути літак лише 38. Частина з них направилася шукати підмогу.
У цей час до місця падіння підійшли озброєні комуністи і виявили десять пасажирів, серед яких були чотири жінки та дві дівчинки 4-х і 11-ти років. За допомогою самовчителя англійської мови вони заявили, що вони друзі і готові допомогти пасажирам та попросили всіх пасажирів зібратися в одному місці. Коли всі зібралися, по них відкрили вогонь та почали колоти штиками. П’ять пасажирів, які «запізнилися» на місце збору врятувалися втечею. Не впіймавши втікачів, «партизани» повернулися до залишків літака, щоб пограбувати розкиданий багаж.
2 лютого 1979 року було збито ще один літак Viscount, на борту якого перебували 59 цивільних, ніхто не вижив.
Страждали від власної зброї і самі виробники. У серпні 2002 року чеченський доброволець поблизу аеропорту «Ханкала» здійснив постріл з ПЗРК «Стріла» та знищив транспортний гвинтокрил Мі-26. Машина упала на мінне поле та поховала 127 російських вояків.
Достатньо висока ефективність, невелика вартість, портативність та універсальність застосування ПЗРК стали основними чинниками розповсюдження зброї. Різні варіанти ПЗРК «Стріла» придбала 71 країна світу. У багатьох країнах розпочали виробництво ліцензійних переносних зенітно-ракетних комплексів, а також дехто вже традиційно вдався до їх копіювання. За приблизними підрахунками, на сьогодні у світі налічують до 500 000 ПЗРК.
