«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
За десять років військової служби, майже сім – Дмитро на війні. У 2010 році цей чоловік здійснив свою давню мрію – став десантником. Згодом підписав контракт і почав свій військовий шлях на посаді кулеметника у підрозділі окремої десантно-штурмової бригади. Служба подобалась, колектив був бойовий, дружній. Більшість часу проводили на полігоні, опановуючи тонкощі вогневої, тактичної, повітрянодесантної підготовки..
Після окупації Криму ситуація ставала все більш напруженою. Незадовго розпочалась війна на Донбасі. Особовий склад бригади, зокрема розвідувальний підрозділ в якому Дмитро на той час проходив службу, було відправлено у Донецьку область. В липні 2014 року отримав наказ у складі ротної тактичної групи здійснити марш в район пункту пропуску Довжанське і встановити контроль над визначеною ділянкою українсько-російського кордону, забезпечити роботу мобільного пункту пропуску. Ситуація тоді сприяла виконанню цього завдання. Українські війська успішно просувалися на схід, звільняючи місто за містом. Десантники РТГр з групою прикордонників, які повинні були організувати роботу пункту пропуску, вийшли до визначеного відрізка кордону облаштували блокпост і розгорнули мобільний пункт пропуску. Але до роботи за призначенням справа так і не дійшла. В першу ж ніч з території Російської Федерації почалися масовані обстріли важкою артилерією та системами залпового вогню «Град» і «Ураган». Наказу відкривати вогонь у відповідь не було, тому, щоб зберегти особовий склад і техніку, українські військові перегрупувалися і зайняли оборону. Більше ніж місяць ротна-тактична група бригади знаходилася під постійним щільним вогнем російської артилерії. В середині серпня ситуація ще більше загострилась. Регулярні підрозділи РФ за підтримки артилерії і танків перейшли в наступ. Група опинилася в оточені. Довелося в умовах нестачі боєприпасів, харчів, питної води, медикаментів пробиватися до своїх.
–Головною проблемою була відсутність нормального зв’язку, – згадує події тих днів Дмитро. – Ми опинилися майже в повному оточені. Перебуваючи під обстрілами з боку РФ, почали відходити на південь. На той час фактично була відсутня постійна смуга оборони, в основному опір чинився з боку блокпостів та пересувних вогневих груп, які влаштовували на нас засідки та постійно обстрілювали зі стрілецької зброї та гранатометів. Але ми тактично грамотно організували протидію – не залишалися на одному місті й постійно змінювали своє розташування, вели активну розвідку, діяли на випередження. Одного разу таким чином нам вдалося своєчасно виявити засідку бойовиків. Вони, очікуючи нас, сховалися у лісосмузі, але наші розвідники їх першими виявили. Ми не стали ухилятися від бою, цього разу вирішили бути як мисливці, а не жертви. Менша частина групи продовжила рух, щоб не злякати бойовиків, а основна група зайшла приховано до орків з тилу. Коли наші БМП відкрили вогонь, для бойовиків це було повної несподіванкою. Вони почали метушитись і в паніці розбігатися, як раз під вогонь наших кулеметів. Ця маленька перемога додала хлопцям впевненості. Через деякий час нам вдалося практично без втрат пробитися до своїх.
Після описаних подій, Дмитро ще двічі був на ротації, зокрема і в Донецькому аеропорту, де провів більше ніж два місяці, виконуючи обов’язки командира відділення.
Наприкінці 2015 року сержанта Дмитра відправили на курси у Військову академію м. Одеса. Після їхнього закінчення він отримав перше офіцерське звання «молодший лейтенант» і знову повернувся на передову. Командуючи взводом, виконував бойові завдання на Луганському та Донецькому напрямку. Нині старший лейтенант Дмитро командир роти ДШВ. Його підрозділ наразі теж тримає оборону на одній з ділянок фронту.
