На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Хвилина мовчання. Здалеку їх майже не розрізниш – однаково стрункі міцні постаті, схожі однострої, шанобливо схилені долу голови у марунових беретах. У строю поряд один із одним застигли воїни-десантники України та Великої Британії.
Днями вони висаджувалися із повітряних суден у один район, спільно виконували поставлені завдання, навчалися взаємодії. А сьогодні вшановують пам’ять тих, хто до них носив берети такого ж кольору в Другу світову.
Бо у такі ж осінні дні 17-25 вересня 1944 року в нерівній битві з нацистським Вермахтом, під час наймасштабнішої комбінованої наземно-повітрянодесантної операції союзних військ у Нідерландах «Маркет Гарден», полягло майже 6500 британських десантників.
Командир британців бригадний генерал Джеймс Мартін у своїй промові окремо підкреслює, що всі присутні – гідні спадкоємці витязів, які билися із світовою нечистю до нас. Та носили, як і ми, марунові берети. Берети однакового кольору – забарвлення крові…
Як вже відомо, перший етап унікальних за форматом та масштабом навчань «Спільні зусилля» у рамках стратегічного командно-штабного навчання «Об’єднані зусилля – 2020» розпочався із десантування десантників двох країн. Воїни 16-ї десантно-штурмової бригади Збройних сил Великої Британії десантувалися парашутним способом на терени Миколаївщини, здійснивши дальній переліт із рідних островів на літаках C-130 Hercules. Услід за ними на білосніжних куполах приземлялися підрозділи Десантно-штурмових військ ЗСУ, зійшовши у повітря із бортів українських військово-транспортних суден.
Метою «Спільних зусиль» було означено практичне виконання завдань у багатонаціональному середовищі за стандартами та процедурами НАТО. Утім, спільним діям в ускладнених бойових умовах так званої активної фази «Об’єднаних зусиль 2020» передував дуже важливий підготовчий етап. За словами керівника «Спільних зусиль» − командувача Десантно-штурмовими військами ЗСУ генерал-лейтенанта Євгена Мойсюка, у пріоритеті тут була та залишається максимальна взаємосумісність сил та засобів підрозділів обох країн.
Спільною мовою може бути не тільки англійська
Спершу для українських та британських військовослужбовців були організовані та проведені заняття з дотримання заходів безпеки при поводженні зі зброєю, вибухонебезпечними предметами, діям на бронетанковій техніці тощо. Після цього десантники Великої Британії детально ознайомилися із можливостями озброєння ДШВ, виконавши різноманітні практичні стрілецькі вправи.
Іноземні колеги спілкувалися з українськими залюбки. Утім, головною їхньою спільною мовою була не стільки англійська, скільки «професійна». Й це – не перебільшення. Приміром, попри значні відмінності у різновидах стрілецького озброєння, деякі британські вояки після коротких пояснень із першого разу на відмінно виконували вправи практичних стрільб із наших пістолетів, автоматів та навіть великокаліберних кулеметів, озброєння бронетранспортерів. А українці миттєво переймали особливості застосування їхніх стрілецьких зразків.
Те ж стосувалося занять із тактичної, повітрянодесантної, інженерної видів підготовки, тактичної медицини, водінні бойових машин. Допомога спеціалістів-перекладачів інколи була зайвою. Й справа не тільки в тому, що чимало чоловіків та жінок серед наших воїнів непогано володіють англійською. Бо не виникало ніяких проблем, скажімо, під час відпрацювання способів захоплення та зачистки будівель у населеному пункті, взятті під контроль важливих ділянок місцевості тощо.
Тим більше не поставало жодних зустрічних питань під час десантування безпарашутним способом за допомогою комплекту бортового обладнання «Адаптер-М1», авторами якого свого часу виступили якраз британці. Аналогічна система спуску по фалу «Канат-1» при неможливості приземлення гвинтокрила була створена і у нас. Але вироблялася вона у анексованому Росією Криму. Коментарі тут,безсумнівно, зайві.
І все ж… знай наших!
Особливе захоплення навіть у наших військовослужбовців викликала робота групи парашутистів ДШВ, які демонстрували британським партнерам десантування із висоти у кілька тисяч метрів на точність приземлення. Примітно, що стрибок вони здійснювали в повному спорядженні та зі зброєю напарашутних системах типу «крило». До того ж, у районі майданчика приземлення дув сильний, із поривами, різноспрямований на висотах вітер. Однак досвідчені парашутисти-десантники виконали дане завдання просто філігранно, що відзначив й керівник навчань під час спілкування з ними одразу після приземлення.
Неабияку професійну зацікавленість партнерів викликало й спільне заняття, під час якого військовослужбовці нашої десантної інженерно-технічної роти наводили важкий механізований міст через яр. Як виявилося, наші фахівці чудово обізнані у їхніх подібних інженерних комплексах. А старший офіцер британської групи, спостерігаючи за їхньою злагодженою роботою, наприкінці занять зауважив, що був би не проти серйозно попрацювати із таким підрозділом спільно, поєднавши наші технічні та фахові спроможності. Не так давно британці відмовилися від механізованих мостів на колісній базі на користь важкої танкової через вищу швидкість їхнього розгортання. Але деякі переваги «коліс» під час наведення мостів, виявляється, вони при цьому втратили…
