У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
…У квітні-травні 1940 року за одними даними 14 тисяч, а за іншими 15 тисяч польських офіцерів були розстріляні в Катині, Харкові та Калініні (сьогодні – Твер, РФ). Серед них був і майор генерального штабу Павловський Юзеф Мартинович.
Напад без попередження – у «найкращих» радянських традиціях…
Уранці 17 вересня 1939 року Радянський Союз відкрито вступив у Другу світову війну на боці гітлерівської Німеччини. Червона армія у відповідності до таємного додатку до протоколу Молотова – Рібентропа перетнула державний кордон з Польщею від Полоцька до Кам’янця-Подільського. Дванадцятьом тисячам польських прикордонників, які захищали східні кордони, протистояло 600 тисяч червоноармійців. Напад на Польщу СРСР здійснив без попередження. Лише за дві години після нападу польського посла Вацлава Гжебовського викликав заступник наркома іноземних справ Володимир Потьомкін, який і вручив йому ноту, підписану наркомом Молотовим. У ній повідомлялося, що СРСР вводить на територію компактного проживання українців і білорусів Червону армію, з метою захисту братських народів.
Для здійснення цієї операції в Україні були сформовані два фронти на базі Білоруського та Київського особливих військових округів. Польові їх управління були розташовані в Мінську (командарм 2 рангу М. Ковальов) та у Проскурові (командарм 1 рангу С. Тимошенко).
…Четверта ранку 17 вересня 1939 року
О 4-й годині 17 вересня 1939 року група червоноармійців та прикордонників захопила Волочиський прикордонний міст через річку Збруч. О 4:30 війська 17-го стрілецького корпусу завдали артилерійського удару по опорних пунктах та вогневих точках противника. О 5-й годині війська Українського фронту форсували річку Збруч через захоплений міст та наведені переправи. Не отримуючи спротиву, похідні колони військових частин рушили у напрямку Тернополя. У цей час стали надходити перші військовополонені. Серед них був інспектор інженерних військ майор генерального штабу Польського війська Павловський Юзеф Мартинович. 18 вересня його доставили у Проскурів в особливий відділ НКВС Українського фронту, де була відкрита слідча справа № 5388 «Зі звинувачення Павловського Юзефа Мартиновича», що була закрита 19 вересня 1939 року. У подальшому цю справу з кількох сторінок передано в архів міського відділу НКВС (сьогодні – Хмельницьке обласне управління СБУ), де вона і пролежала до 2008 року, коли з неї був знятий гриф «Таємно». Відтоді з цією справою можна було ознайомитися будь-кому. Отже, погортаємо її і ми з вами, шановні читачі.
У справу підшито протокол про те, що оперуповноважений ОВ КОВО молодший лейтенант держбезпеки Ямниченко в присутності начальника Проскурівського міського відділу НКВС Крюченко та начальника 3-го відділення ОВ КОВО старшого лейтенанта держбезпеки Мельникова здійснили обшук військовополоненого Павловського Юзефа Мартиновича, майора генерального штабу Польської армії. Під час обшуку були вилучені гроші – 1730 злотих, монетами: 7 злотих 85 грошей, золота вузька обручка, годинник «Естерно» на металевому ланцюжку. Цінності були здані на зберігання у Фінансове відділення ОВ Українського фронту. Протокол затвердив заступник начальника особливого відділу НКВС Українського фронту капітан держбезпеки Якунчиков.
Цього ж дня був здійснений і допит військовополоненого Павловського.
У застінках НКВС…
Юзеф Павловський пояснив наступне:
Народився 1892 року в місті Жешув Львівського воєводства. За національністю поляк, походження зі службовців, залізничник, військова посада – інспектор інженерних військ генерального штабу Польської армії. До революції мав військове звання підпоручик армії Австро-Угорщини. Одружений, дружина Павловська Ядвіга Людвігівна, 39 років. Син Веслав, 11 років, дочка Марта, 7 років. Сім’я мешкає в місті Костопіль – село Перемінка Волинського воєводства.
Освіта: 2 курси політехнічного інституту, курси військових інженерів.
Нагороди: три медалі Австрійської армії, польський Срібний хрест, чотири медалі за вислугу років.
Про себе 47-літній майор розповів: «Батько мав будинок з 4-х кімнат та 1,5 гектара землі. До 1915 року навчався у Львівському політехнічному інституті та у Відні. 1915 року призваний до Австрійської армії, де прослужив до 1 листопада 1917 року в званні підпоручик. Наприкінці 1917 року вступив на службу до Польської армії. Був командиром саперної роти, яка придавалася 3-й, 5-й, 6-й, 7-й і 19-й польським дивізіям. З 1919 року був на польсько-радянському фронті.
У 1931 – 1932 роках навчався у військовій академії на фортифікаційному факультеті у Варшаві. Слухач.
З липня 1934 року служив у генеральному штабі Польської армії.
1937 – 1939 роки був комендантом фортеці Осовець на польсько-німецькому кордоні.
З червня 1939 року – інспектор інженерних військ генерального штабу Польської армії.
Радянську контррозвідку цікавила наявність польських укріплених районів, що могли бути зведені на шляху частин Червоної армії, які прямували на зустріч з вермахтом союзної Німеччини. Полонений майор повідомив, що на польсько-радянському кордоні є два укріплені райони: Рівне – Сарни та м. Ляховичи – озеро Нароч. У районі міста Молодечно планувалось будівництво ще одного укріпрайону. Будівництво мало бути розпочато 1939 року, але з початком війни з Німеччиною так і не розпочалося. Також у 1940 році планувався початок будівництва вогневих споруд на радянсько-польському кордоні від річки Дністер до міста Рівне.
Укріплений район Рівне – Сарни розташований вздовж кордону з СРСР протяжністю 150 кілометрів. Вогневих та підсобних споруд – 400. Будівництво було розпочате 1936 року і мало завершитися 1939-го. Вже здано в експлуатацію 75% споруд, решта – недобудовані. Більшість ДОТів кулеметні на два кулемети. Є також і артилерійські напівкапоніри з однією та двома гарматами калібру 75 мм. Але їх кількість незначна.
Інших укріпрайонів на кордоні немає. Немає також у Польській армії і спеціальних фортифікаційних військ, які б заповнювали укріпрайони. Планувалося формувати окремі кулеметні батальйони, але за відсутності ресурсів це так і залишилося на папері.
Слідчі НКВС не могли не поцікавитися й участю Юзефа Павловського в радянсько-польській війні проти радянської влади. На це він відповів, що з весни 1919 року був командиром саперної роти і будував мости на річці Збруч у складі 3-ї, а потім і 5-ї польських дивізій. Переважно це мости в містах Гусятин та Сатанів. Але прямої участі в боях проти Червоної армії не брав.
Також слідчих цікавили офіцери генерального штабу Польської армії, особливо 2-го відділу (розвідувального), начальники відділів, жандармські офіцери. Ну і традиційне запитання, про участь у придушенні повстань робітників та селян.
…У дусі часу
19 вересня 1939 року було складене звинувачення військовополоненого Павловського Юзефа Мартиновича. Його затвердив капітан державної безпеки Якунчіков, заступник начальника особливого відділу НКВС Українського фронту. Зміст його був у дусі часу.
«17.09.1939 частини Червоної армії Українського фронту взяли в полон майора генштабу Польської армії Павловського Ю.М.
Слідство з’ясувало, що Павловський Ю.М. є офіцером Польської армії. У 1919 році брав участь у боях проти Червоної армії.
На підставі викладеного пропоную:
Слідчу справу Павловського Юзефа Мартиновича, 1892 року народження, уродженця м. Жешув Львівського воєводства (Польща), за національністю поляк, кадровий офіцер царської армії направити на розгляд Військового Трибуналу.
Слідчий ОВ НКВС Українського фронту
молодший лейтенант ДБ Бугаєв
«Згідний»
Начальник слідчої частини ОВ НКВС Українського фронту
молодший лейтенант ДБ Носонов»
21 вересня 1939 року Павловський Ю.М. написав розписку в отриманні вилучених під час обшуку речей. Йому було повернуто: ручки дерев’яні, три олівці, документи-рахунки польською мовою 41 аркуш. Годинник «Естерно», золота обручка та польські гроші в розписці не згадуються і можна зрозуміти, що повернуті вони не були. Фотокартка майора Павловського Ю.М. у справі, на жаль, відсутня.
Як склалася подальша доля польського офіцера? На справі є штамп, датований 1956 роком про те, що доля підслідного не встановлена.
Вже нині відомо з багатьох джерел про те, що військовополонених польських офіцерів, жандармів, чиновників утримували у Старобельському, Козельському та Осташківському таборах. У якому з них утримувався наш герой, встановити неможливо.
13 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило таємне рішення про розстріл польських офіцерів, жандармів, чиновників, членів «контрреволюційних, шпигунських і диверсійних організацій», що утримуються у в’язницях та таборах військовополонених, – «без виклику арештованих і без пред’явлення їм обвинувачення»!
14 чи 15 тисяч… – досі невідомо
У квітні-травні 1940 року за одними даними 14 тисяч, а за іншими 15 тисяч польських офіцерів були розстріляні в Катині, Харкові та Калініні. Серед них був і майор Генерального штабу Павловський Юзеф Мартинович.
13 квітня 1943 року керівництво нацистської Німеччини заявило про те, що в Катині були знайдені тіла 4,5 тисяч польських офіцерів, які потрапили в радянський полон 1939 року, під час бойових дій Червоної армії за приєднання Західних областей України та Білорусі.
Зі свого боку радянське керівництво звинуватило в розстрілі німецьких окупантів.
Лише 69 років потому були остаточно розставлені всі крапки. 2012 року судді Великої Палати Європейського суду з прав людини, розглянувши встановлені і підтверджені раніше факти, констатували, що масове вбивство польських військовополонених «радянською таємною поліцією» (НКВС) мало ознаки воєнного злочину. Рішення про вбивство було підписано Й. Сталіним, К. Ворошиловим, А. Мікояном, В. Молотовим, М. Калініним і Л. Кагановичем. Немає жодних сумнівів, що в той час, коли було скоєно масове вбивство польських військовополонених, існували досить точні норми міжнародного гуманітарного права, які забороняли такі дії і були обов’язковими для Радянського Союзу. Це масове вбивство, відповідно до норм міжнародного права, безапеляційно є воєнним злочином, за яке має відповідати ніхто інший, як керівна верхівка Російської Федерації, яка тягне на себе ковдру «прарадітєльніци» Радянського Союзу, і дуже сумує за НКВС і КДБ.
Спеціально для «АрміяInform» Володимир Бутенко
Заслужений журналіст України
