«При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала…
У радянські часи інформацію про Визвольну війну замовчували та приховували. Лише сьогодні ми почали заповнювати білі плями. Більшість імен воячок Армії УНР та учасниць повстансько-партизанського руху ще невідомі широкому загалу, але це справа кількох найближчих років. Сьогодні АрміяInform розповість про Христину Сушко – єдину жінку-офіцера в армії Української Народної Республіки, яка присвятила своє життя боротьбі за українську державність.
У той час, як в Українській Галицькій Армії десятки жінок мали офіцерські звання хорунжих, в армії УНР Христина Сушко виявилася єдиною жінкою-офіцером. Вона була військовою лікаркою 6-ї січової дивізії Армії УНР і стала героїнею бою, який влітку 1920 року відбувся під селищем Перга на Житомирщині. Про її життя до Української революції відомо мало, але непростий шлях, що пройшла жінка з 1918 року, дозволяє зробити висновок про велич і багатогранність цієї особистості.
Христина народилася у 1894 році. Різні джерела зазначають місцем її народження Сочі, Крим або Київ. Перед початком Першої світової війни жінка успішно пройшла курс навчання на медичному факультеті Лозаннського університету у Швейцарії. Знала кілька іноземних мов (німецьку, французьку, польську), а також українську та російську. Загибель її першого чоловіка на фронті, а також страхіття більшовицьких переслідувань занесли її в Україну, на Наддніпрянщину, де вона познайомилася зі своїм другим чоловіком Романом Сушком – одним із командирів січових стрільців.
8 верст озвірілий більшовик, їдучи конем, волочив Христину за довгі коси
На початку 1918-го Христина Скачківська стала військовою лікаркою в українській армії. А під час антигетьманського повстання приєдналася до Січових стрільців. Опинившись у самому вирі бойових дій, вона, покликана лікувати, сама була двічі поранена. 5 червня 1919 р. у бою під с. Малою Салихою (ст. Пузирки, між Старокостянтиновим і Шепетівкою) вона, рятуючи кулемети, потрапила у полон до більшовиків, при чому 8 верст озвірілий хам-більшовик, їдучи конем, волочив за довгі коси свою жертву. У полоні була поневіряна, тяжко бита і мучена. Та відважність духу і спритність рятують її з неволі. Непомітно викравшись, вона втікає на даху переповненого більшовиками потяга, а потім, скочивши, добирається до Чорного Острова, де дає українським військовим властям інформацію про розташування більшовицьких частин і знов береться до своєї праці в війську.
Сила духу дозволяла жінці долати будь-які випробування війни
10 липня того ж року Христина зазнала поранення двома кулеметними кулями в праву руку і, не виходячи з рядів, лишилася в полку, за що отримала подяку. У серпні вже в 4 полку під с. Великою Салихою (напрям В. Пузирки – Шепетівка) під час найбільшої небезпеки жінка, підтримуючи бадьорість духу стрільців, йшла з ними у першій лінії і була тяжко контужена, внаслідок чого стався параліч правого боку.
Лікування таких тяжких поранень потребувало багато коштів, які вдалось знайти лише з допомогою Головного отамана Симона Петлюри. У резолюції на виділення коштів для лікування за кордоном Петлюра написав, що це «реалізація обов’язку держави і її влади до одної з найкращих дочок її».
Восени 1920, одужавши, Христина Скачківська-Сушко знову повернулася до лав Армії УНР, яка вже була інтернована в таборах на території Польщі. Попри травми й складнощі життя у таборі з двома дітьми, вона дуже багато працювала в Українській спілці військових інвалідів, допомагаючи іншим воїнам, які втратили здоров’я захищаючи Україну.
Христину дуже любили й поважали. Навіть генерал Михайло Омелянович-Павленко, який у різний час командував армію УНР та УГА, згадував про неї як про непересічну особистість. Їй були притаманні найкращі національні чесноти, а найприкметнішою рисою воячки була сила духу, що дозволила здолати всі випробування, тимчасову фізичну неміч, таборову безвихідь…
Пішла з життя ця мужня жінка в лютому 1967 року в Женеві. Сьогодні її особистість, безсумнівно, є символом боротьби і тогочасної, і нинішньої України за свою незалежність.
