Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Хлопці чистять зброю, рубають дрова, а ще малюють картини, вчать англійську…
Сьогодні по всій лінії зіткнення можна спостерігати відносне затишшя. У людей, які ніколи не були на передовій, складеться хибна думка, що наші воїни байдикують у той час, коли мовчать гармати. Кореспондент АрміяInform побував на одному з ВОПів неподалік населеного пункту Жолобок.
Попри припинення вогню ми в бронежилетах і касках із супровідника ми пішки йдемо кілька кілометрів до розташування підрозділу. Дорога ніби хороша, не стріляють, але через заходи безпеки все ж таки існує заборона користування автомобільним транспортом, адже перемир’я з ворогом може скінчитися будь-якої миті. Тож ми можемо стати першими, хто це відчує на собі. Особливість цих позицій у тому, що вони розташовані на своєрідному згині лінії зіткнення. І численні уламки російських мін та снарядів, що трапляються нам під ногами, понівечені вистрілами з ворожих установок ЗУ 23-2 стовбури дерев нагадують, що ворог десь неподалік.
—Ну що, вітаю вас у нашій маленькій, але дружній родині! — промовив до нас командир підрозділу з позивним «Балу». — Бажаєте подивитись, як ми нині живемо? Та без питань! Ходімо, подивитесь.
Перше, що вражає в розташуванні роти,— це майже ідеальна чистота. Ніде немає ні сміття, ні залишків, скажімо, дров чи чогось іншого. Все прибрано, і длякожної речі є своє місце.
—Ну чого ви дивуєтеся, — каже ротний. — Це нормально. По-перше, в чистоті жити приємніше, а, по-друге, під час обстрілів сміття ой як заважає і жити, і воювати.
Життя на ротному опорному пункті можна порівняти з перебуванням на кораблі, що пішов у далеке плавання. Тут усе чітко розписано й розподілено між усіма членами команди: бойові чергування на спостережних постах, відпочинок і господарські роботи тощо. Ось неподалік хлопці поглиблюють капонір. Одні заносять у щойно прибраний бліндаж воду і припаси, інші пиляютьі складають дрова,а хтось готує свій бліндаж до осінніх дощів і зимових холодів.
—Розумієте, у нас немає часу на різного роду дурниці, — каже командир. — Тут чимало господарчої роботи, яку потрібно виконати, бо скоро зима.Іхоч яке б тривале перемир’я не було, я думаю, ворогу урветься терпець і він знову почне агресію. І тут уже як ми підготуємось зараз, такий опір йому і дамо.
До речі, до вивчення тактики бою, знання свого місця у бойовому розрахунку та під час бойової тривоги тут теж ставляться дуже відповідально. Максимально приховано від ворога командир роти навчає бійців займати вогневі позиції, пересуватись окопами без штовханини та спотикань,адже заплутані лабіринти укриттів кожен з бійців повинен знати наосліп. І навіть спросоння, вночі йбез світла орієнтуватись, куди треба бігти. І, звісно, зброя. Тут вона завжди у повній бойовій готовності, почищена та споряджена.
—Нехай у вас не складається думка, що ми не маємо часу на відпочинок і самовдосконалення, — усміхнувся офіцер. — Це не так. Кожен з бійців має право на частинку свого особистого життя.
З підручних матеріалів хлопці тут створили цілий спортивний зал. Тож на передовій у вільний час можна не лише спостерігати за ворогом, а й гамселити боксерську грушу чи надолужувати втрачений сон. У цій роті є люди, які залюбки вдосконалюють свої знання з іноземних мов, малюють картини й навіть дресирують собак.
Єдине до чого ротний має стовідсоткову нетерпимість, це до вживання спиртного.
—Я вважаю оковиту не меншим ворогом, ніж тих, хто стоїть нині в окопах проти нас, —каже ротний. — Тому всі мої підлеглі знають, що, вживаючи алкоголь, воїн наражає на смертельну небезпеку не лише себе, а й увесь підрозділ.
На прощання нас почастували смачним обідом і попросили бути обережнішими, коли будемо повертатися назад, бо тиша на лінії зіткнення —річ дуже відносна.
Фото автора
