Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
У червні 2015 року під час бою на Світлодарській дузі Євген Поплавський дістав поранення, яке могло стати для нього фатальним. Проте Євген вижив, пройшовши через десяток складних хірургічних операцій. Щобільше, 29-річний ветеран продовжує жити повноцінним життям, будує плани на майбутнє та впевнено йде до їхньої реалізації.
Євген Поплавський родом із села Прилуки Овруцького району Житомирської області. У 2010-2011 роках проходив строкову службу в Донецьку. У 2012-му уклав контракт.
– Службу проходив у розвідроті 30-ї механізованої бригади. Планував навіть поїхати в миротворчу місію в Косово, та якось не склалося, – говорить боєць.
У березні 2014-го у частині, де проходив службу Євген, пролунав сигнал бойової тривоги, і його підрозділ вирушив на Рівненський полігон, а звідти – у Херсонську область, на адмінкордон з окупованим Кримом.
– Ми бачили, як на півострів прибувала російська бронетехніка, літали гелікоптери. Зокрема окупанти стягували військову техніку на територію заводу, що був неподалік. Пізніше нас передислокували на Арабатську стрілку – на випадок можливого прориву ворога з Криму. Прямо навпроти нас знаходилися позиції російських військових, над якими майорів триколор, – пригадує боєць.
Через деякий час батальйон, у якому служив Євген, вирушив у район проведення АТО. Першим випробуванням став славнозвісний рейд підрозділів 95-ї та 30-ї бригад у тил противника. Як і тисячі інших українських воїнів Євген гартувався у найзапекліших боях 2014 року. Савур-Могила, Степанівка, Міусинськ, Боково-Платове, Ясне, Лутугине – це далеко не всі населені пункти, де він побував того спекотного літа.
– Перша моя ротація в АТО тривала два місяці, з липня по вересень. Тоді разом з 95-ю бригадою ми пройшли майже всю Донецьку область і вийшли за 20 км від Луганська, в селищі Білому. Восени була ротація. Трішки відновилися, набралися сил, і – знову в бій, – розповідає ветеран.
З кінця січня до червня 2015-го – друга ротація в район проведення АТО. Це відрядження стало для Євгена останнім. 3 червня 2015 року під час зіткнення з противником поблизу селища Луганське, що на Донеччині, він зазнав важкого поранення. У тому бою загинув один із його товаришів, ще вісьмох було поранено.
– По радіостанції нас попередили, що до наших позицій прямує група противника – близько 30 осіб. Ми готувалися дати їм бій. Я встиг зробити лише кілька кроків, коли пролунали вибухи. Вмить почув дзвін у вухах. Спочатку не збагнув навіть, що трапилося. Присів. Побачив, що стікаю кров’ю. Але болю я не відчував. Мене перебинтували і окопами привели до БМП, – пригадує Євген.
-
- Ілюстративне фото
Побратими швидко надали першу допомогу та доправили пораненого бійця до лікарні. Спочатку – до Артемівська, далі – вертольотом до Харківського шпиталю, а звідти – вже до Києва.
Після складної операції Євгена ввели в штучну кому, щоб зменшити навантаження на мозок, адже стан хлопця був критичний. Коли боєць прийшов до тями, на його правому оці була пов’язка і… величезна вм’ятина у голові. Роздроблені кістки черепа лікарям довелося видалити.
– В мене поцілили відразу два осколки. Перший – у скроню, другий пройшов крізь око, прошив мозок і зупинився біля задньої стінки черепа. Кілька днів, як прийшов до тями, я запитував лікаря, що з моїм оком? Певний час він ухилявся від відповіді, поки не промовив: «Жень, у тебе немає ока…» Чесно скажу, змиритися з цим було важко. Але людина до всього звикає, – говорить боєць.
Один осколок лікарям вдалося видалити, інший, що поцілив у око, назавжди залишиться у голові чоловіка: діставати його надто ризиковано. За словами лікарів, поранення, якого зазнав Євген Поплавський, мало бути смертельним, і те, що він вижив – справжнє диво.
– Багато хлопців після важких поранень довго не можуть змиритися та прийняти нову дійсність. Але я справився, адже у мене була надзвичайно сильна підтримка від найрідніших мені людей: мама і кохана завжди були поряд, – каже герой матеріалу.
Наприкінці жовтня 2016-го Євген пережив чергову складну операцію. Канадські лікарі виправили дефект черепа бійця, закривши його великою титановою пластиною.
– Чесно кажучи, погоджуватись на цю операцію було складно. Перед поїздкою у шпиталь сказав мамі: «Мені не страшно було заходити в будинок або заглядати в підвал, де міг сидіти озброєний бандит, а на операцію чомусь лячно», – згадує боєць.
Попри складне поранення та відсутність ока Євген два роки поспіль, у 2017-му та 2018-му, виступав на «Іграх Нескорених». Змагався у стрільбі з лука. Говорить, на це його підбурив знайомий.
– Ця дисципліна була для мене в новинку. Але я подумав: якщо я з автомата стріляю влучно, то хіба з луком не впораюся, – всміхається боєць. – До змагань готувався у Житомирі, на базі однієї зі спортивних шкіл. На «іграх» двічі виходив до фіналу, але трішки не вистачило досвіду для перемоги. Загалом ця дисципліна мені дуже подобається, шкода тільки, що з лука чергами стріляти не можна, – жартує він.
Попри все пережите боєць не втрачає надії і будує плани на майбутнє. У найближчих – протезування ока. Але для цього потрібна ще одна серйозна косметична операція. Також Євген планує здобути вищу освіту, а у перспективі – розпочати власну справу. Каже, що має кілька ідей, потрібно лише знайти кошти на їхню реалізацію. Та найбільше він мріє, щоб закінчилась війна і Україна нарешті здобула перемогу.
