Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
Роман – звичайний хлопець із прикарпатського містечка Коломия. Втім, чому звичайний?.. Він має власну унікальну долю, так само, як і кожен його побратим, який нині захищає Україну неподалік селища Кримське, що на Луганщині. Здобувши вищу юридичну освіту і маючи шанс на безпечну та престижну роботу, він все ж таки вирішив стати простим солдатом на передовій.
– Якось так історично складається, що всі покоління українців мають у той чи інший спосіб виборювати незалежність нашої держави, – каже він. – От тепер прийшла наша черга. Тож як я можу залишатись осторонь, коли десь вдалині, захищаючи мене, гинуть побратими?
Наразі на його ділянці фронту затишшя, але воїн не втрачає пильності. І хоча це його перша ротація в район проведення операції Об’єднаних сил, Роман знає: кожне перемир’я з окупантами закінчується їхньою несподіваною агресією.
– У нас є все необхідне, щоб дати відсіч ворогу, – каже він. – Гарна зброя, достатньо боєприпасів, а головне – поруч зі мною побратими, підготовлені та вправні воїни. Якщо ворог таки надумає зустрітись із нами в бою, запевняю: у нього просто немає шансу вижити.
А загалом Роман надзвичайно добра й щира людина. Як більшість українців, неймовірно гостинний для друзів і нетерпимий до ворогів. Він мріє про перемогу Українського війська й про те, як повернеться в рідне містечко, щоб узятись за свою улюблену справу – юриспруденцію.
