На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Позиції, які утримують підрозділи однієї з механізованих бригад, що входить до складу ОТУ «Схід», розташовані в дуже незвичному для степового Донбасу місці – териконах колишнього рудного кар’єру. Щоби потрапити туди, довелося хвилин двадцять підійматися пішки дерев’яними сходами, які зроблені вручну у величезній горі. Саме там, на вершині скелі, військовослужбовці облаштували вогневі позиції і тримають оборону поблизу Новотроїцького.
Чотири роки тому підрозділи 72-ї механізованої бригади вибили звідси ворога і закріпилися на цих панівних висотах. Завдяки цьому припинилися постійні обстріли наших позицій і пункту пропуску КПВВ «Новотроїцьке», які розташовані навколо траси Донець – Маріуполь. Ворог неодноразово спробував скинути наших захисників з териконів, але завжди отримував жорстку відсіч. Тому навіть зараз, коли на лінії розмежування діє режим припинення вогню, піхотинці ні на мить не втрачають пильності на цій ділянці оборони.
– І хоча ворог нині практично не вдається до активних дій, ми постійно напоготові, – розповідає командир взводу лейтенант Любомир. – Пересічену місцевість, вкриту густим лісом, чагарником, наявність глибоких балок та вирв ворог використовує, щоб вести розвідку і диверсійні дії. Тому ми пильно спостерігаємо за їхніми позиціями та місцями ймовірного просування ДРГ, – підкреслив офіцер. До речі, Любомир тільки цього року закінчив військовий виш – Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Чотири роки він навчався на факультеті бойового застосування військ. Як розповідає лейтенант, готував себе до більш важких та екстремальних випробувань реальної війни і можливості практично застосовувати здобуті знання в бойових умовах. Тому можна зрозуміти молодого командира в його прагненні перевірити себе на міцність. У великій родині Любомира вісім дітей: чотири сестри та троє братів, але військовий він один. Тому батьки і родина пишаються ним і завжди чекають від нього добрих звісток.
Серед особового складу багато досвідчених і загартованих війною військовослужбовців. Наприклад, командир відділення сержант Сергій за шість років війни був спецпризначенцем, десантником, танкістом, а тепер – піхотинець. Для нього війна почалася у квітні 2014 року, коли добровільно пішов до військкомату. Для колишнього розвідника іншого вибору не було – потрапив у 3-й полк спецназу. Пройшов найгарячіші міста Донбасу – Авдіївку, Піски, Кам’янку. Спочатку у складі спецпідрозділу, потім 17-ї танкової бригади, згодом 25-ї десантної бригади, а наразі виконує обов’язки командира відділення. Не випадково побратими дали йому прізвисько «універсальний солдат».
Але найбільш колоритна фігура на ВОПі старшина Едуард. Він на передовій с початку російської агресії і вже розміняв шостий десяток, проте залишається підтягнутим і бадьорим. Його бойовий досвід виявився дуже корисним саме на цій позиції. Річ у тім, що Едуард має досвід афганської війни, де здебільшого виконував завдання на високогір’ї. Наразі бойові умови дуже схожі, тож деякі поради старшини виявилися дуже слушними під час організації оборони. Наприклад, він запропонував багато ефективних прийомів маскування, ведення розвідки, виявлення секретів противника, а також таємного спостереження за ворогом.
Зустріч з ним відбулася під час об’їзду позицій. Для цього Едуард використовує незвичний спосіб пересування – гірський велосипед. Як пояснив старшина, цей спосіб найбільш ефективний у бойових умовах. Можна проїхати будь-де. Крім того, на відміну від звичайної машини, противнику не чути звуків двигуна. Щоб не пересуватися «в холосту» Едуард прихопив із собою декілька буханок хліба та м’ясні консерви. «Хлопцям не треба буде ходити пагорбами до кухні і взайве мелькати перед ворогом на відкритій ділянці», – пояснив старшина.
А краєвиди тут дійсно чудові. І хоча вони більш штучного походження, та в поєднанні з природною красою справляють незабутнє враження. – Тут не воювати, а відпочивати потрібно разом із сім’ями і насолоджуватися краєвидами природи, – мрійливо зауважив капітан Володимир, що супроводжував журналістів. – Сподіваюся, що після того, як тут запанує мир, обов’язково повернуся сюди зі своїми дітьми і внуками на відпочинок.
Фото автора
