Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
…Великий практик Володимир Володимирович Путін нарешті став теоретиком. І це — схвально, і, сказав би я, навіть дуже харашо! Бо якось воно не з руки політичному топменеджеру такого рівня і такої до того ж солідної країни постійно борюкатись у спортзалі, до сьомого поту відпрацьовуючи на солом’яному опудалі низку банальних борцівських прийомів… Не з руки йому, погодьтесь, у московському небі ганятись на винищувачі останнього покоління за перепудженими від страху журавлями, що не є, повторюсь, царською справою і те, щоб у якомусь Гусь-Хрустальному флешмобити черговий сезонний ларьок із продажу пива на розлив, а в суворій та далекій Якутії — громадський туалет із сакральними заголовними літерами на неоновому фасаді…
Вождь, знаєте, є вождь! Його покликання в іншому – безперестанно мислити глобально, стратегічно, креативно… Он, старший тезко Володимира Володимировича, отой самий, що Леніним звався і нині на заслуженому відпочинку в мавзолеї релаксує, власною писаниною на цілих п’ятдесят п’ять повних томів намислив… Недарма ж у графі «спеціальність», що, виявляється, у кожній особовій обліковій картці для відділу кадрів ще за триклятого царату була, майбутній вождь світового пролетаріату скромно зазначав: «літератор».
А яких тільки проблем не порушував у своїх теоретичних есеях Володимир Ілліч. Як казав один студент-червонодипломник: сказитися можна! Від трьох складових… марксизму, аж до того, як… нам реорганізувати Рабкрін. Не останнє місце, коли не головне, посідало в тому геніальному теоретизуванні й таке делікатне питання, як національне…
Це вже пізніше, після Великого Жовтня, Володимир Ілліч та вся його братія з учнів-послідовників змінила до цього питання своє захоплююче ставлення. А спершу, ой як вони всі щиро й ревно підтримували відродження національної свідомості поневолених народів на теренах Російської імперії. Навіть такий витончений теоретик і дока революційного процесу, як Йосип Сталін, не міг утриматись, щоб у березні 1917 року спеціально для більшовицької «Правди» не накрапати статейку під назвою «Скасування національних обмежень».
Цитуємо дослівно:
«Однією з виразок старої Росії, що кидали на неї пляму ганьби, є ви-разка національного гніту.
Релігійні й національні переслідування, насильне обрусіння «інородців», гоніння на національні культурні установи (підкреслення моє. – А.Н.), позбавлення виборчих прав, позбавлення свободи пересування, нацьковування національностей одна на одну, погроми й різня, — ось він ганебної пам’яті національний гніт».
Це вже потім, ще раз повторюсь, Радянська влада до будь-якого національного руху й відродження почала обов’язково тулити наліпку-маркер «буржуазний націоналізм». Чи то був він грузинським, чи білоруським, або українським, чи тим же… ямало-ненецьким. Хоча цей славний і мужній народ, століттями живучи в повній гармонії з природою Крайньої Півночі, сном і духом ніколи не знав, не відав, що воно за слово таке чудернацьке і з яким гарніром до оленятини його подавати…
…Однак національні та міжнаціональні питання і досі гостро продовжують стояти на порядку денному російських політиків. Чого тільки варті останні проукраїнські інтерв’ю Володимира Володимировича, які він щедро роздає засобам масової інформації.
Ну прямо тобі сльози на очі навертаються, як господар Кремля любить і шанує Україну та її народ. На які тільки вишукані епітети не сподобляється цей кремлівський новоявлений вербальний теоретик.
І єдині, за його словами, ми із російським народом, і брати ми з ним водночас, і в нашій нинішній недружбі винні всі – і поляки, і турки, і австріяки з угорцями… Бо й мову нашу спільну, велику руську, порозбавляли вони братам українцям усілякими там галицизмами, полонізмами та ще чорти-батька-зна чим…
Тільки ніде та ні в чому не винен російський народ, який Крим у нас по-злодійськи відтяпав та проросійських бойовиків, що ведуть вже шостий рік війну на українському Донбасі, підтримує…
Та чого, власне, далеко ходити. А як живуть українці в самій Росії? Рай і благодать тут для них. Старший брат останню сорочку із себе зніме, аби тільки меншому догодити… От навіть…
Стоп-стоп-стоп, шановні! А ось тут… Знову повернімось до вищезгаданої цитати ще одного великого й безсмертного українолюба – товариша Сталіна. Знайдіть, прошу, в його писанині оте ключове словосполучення… про національні культурні установи. Ага, знайшли?!
…Володимир Ілліч у своїх незліченних творах інколи дуже полюбляв пройтись дошкульним пером публіциста по деяких «місцевих ідіотах та їх діяннях». Балувався цим літературним заняттям і його учень-наступник. Правда, товариш Сталін для підсилення та бойовитості власної фрази часто-густо користався послугами таких тонких поціновувачів художнього слова, як Яго-да, Єжов чи товариш Берія. Після їхнього тонкого літературного доопрацювання сталінського тексту жоден «місцевий ідіот» уже більше ніколи про себе не нагадував.
Цікаво, а як нині відреагує Володимир Володимирович на той красномовний факт, що Мін’юст Росії, пославшись на скаргу якогось місцевого пильного активіста-дописувача Журавльова, всупереч задекларованій російським президентом-зверхником ніжної любові до України, таки вирішив за явно надуманими звинуваченнями в тотальній «бандеризації» ліквідувати Сибірський центр української культури «Сірий Клин» в Омську?!
Не заздрю!..
Спеціально для ІА «СП»
Андрій Непутьовий
