«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Мар’їнку і Красногорівку невипадково вважають головним форпостом для підрозділів, які беруть участь в операції Об’єднаних сил. Ці населені пункти є практично передмістям Донецька. Нині там тримають оборону військовослужбовці-десантники. І хоча на передовій встановилася відносна тиша, вони уважно спостерігають за діями противника. Дуже велику ціну заплачено, щоб відстояти ці населені пункти й лишити їх під контролем українських військ. Тому, як кажуть бійці на ВОПі, до якого ми завітали, «немає жодної довіри до цих покидьків і впевненості, що ворог дотримуватиметься домовленостей з припинення вогню». Ще свіжі спогади п’ятирічної давності, коли 3 червня 2015-го трьохтисячне угруповання російських окупаційних військ, посилене бронетехнікою, спробувало захопити місто. До речі, тоді також діяв режим припинення вогню.
– Тепер цей фокус у них теж не пройде, – запевняє командир роти ДШБ капітан Олександр. – Ми впевнено контролюємо всі їхні рухи й готові до будь-якого сценарію розвитку подій, – підкреслив командир.
Тим часом на позиції триває своє життя. Десантники несуть чергування, обслуговують техніку і зброю, перевіряють рівень боєготовності підрозділів. У самому місті стало більше людей. Вони побачили, що справді настала тиша, тому повиходили на подвір’я, займаються городами й іншими господарськими справами, як у звичайному мирному житті.
– Дай Боже, щоб кулі не свистіли у нас над головами, – розповідає місцевий мешканець Олексій. – Уже шостий рік живемо, як на пороховій діжці. Дуже вдячні нашим хлопцям, які боронять місто. Не хотілося б опинитися під окупацією. Хочемо жити в Україні. Тут я народився 70 років тому, тут моє коріння, тут поховані мої батьки.
На одному зі спостережних пунктів познайомилися з солдатом Дмитром. Родом він із Миколаєва. Звернули увагу на вже не юний вік військового. З’ясувалося, що Дмитру вже 53 роки і в цивільному житті він тривалий час вчителював. Але пішов у військо, щоб бути поруч зі своєю донькою, яка служить розвідником у тому ж підрозділі.
– Так моєму батьківському серцю спокійніше, – пояснив свої мотиви Дмитро.
Так сталося, що в цьому підрозділі обов’язки солдатів виконують чоловіки у досить поважному віці, а командирами у них молоді офіцери, які недавно закінчили військові виші. Наприклад, командир взводу лейтенант Сергій торік закінчив факультет ДШВ Військової академії (м. Одеса). Але сплав молодості та зрілості тільки допомагає якісно виконувати поставлені завдання. Завдяки «режиму тиші» військовослужбовці більше часу приділяють поліпшенню побутових умов на передовій. До речі, лейтенант Василь і його підлеглий сержант Олександр полагодили мотоцикл «Іж- Планета», зроблений ще в радянські часи. Його у розібраному вигляді привезли аж з Івано-Франківська.
– Мотоцикл, попри вік, зберігся у чудовому стані, – ділиться враженнями від свого «стального коня» офіцер. – Ми перебрали двигун, відремонтували трансмісію, купили нове сидіння. Залишилося знайти справну коляску і перефарбувати мотоцикл у камуфляжний колір. Тоді можна використовувати його для перевезення невеликих вантажів.
В одному з дворів, де розташувалися десантники, ми побачили невеличкий спортмайданчик: перекладину, станок для жиму штанги лежачи тощо. Все облаштували та зробили самі військові.
– Рухатися в окопах і бліндажах доводиться зовсім не в прогулянковому режимі, – розповідає рядовий Микола. – Тому намагаємося підтримувати себе в нормальній фізичній формі. Як кажуть, у здоровому тілі – здоровий дух! Саме міцний дух у цьому місці нам дуже потрібен.
Фото автора
