Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Легітимізація окупації Криму та агресії на Сході України вже сьомий рік є одними з ключових напрямків російської пропаганди. Однак після ухвалення поправок до конституції РФ і так званого референдуму, що «обнулив» терміни президентства Володимира Путіна, офіційна риторика Москви стала набагато відвертішою. Про це зазначають експерти ІSANS (International Strategic Action Network for Security). Пропонуємо ознайомитись з основними прийомами й аргументами, що використовує Кремль для спроб легітимізації незаконної окупації.
- Нав’язування наративу про «історичну несправедливість» передачі Криму Україні, уявні порушення порядку передачі, які усунуті лише «референдумом» 2014 року.
- Ствердження російських ідеологів, що приєднання Криму до України, обумовлене свого часу економічною, територіальною і культурною доцільністю, було нелегітимним з точки зору радянського законодавства.
- Риторика про «споконвічно російський» Крим, до якої відноситься і теза «Севастополь – місто російської слави», а також інші гасла, що підкреслюють історичний зв’язок Криму з Росією.
- Порядок приєднання Криму через псевдореферендум, інформаційна кампанія, спрямована на демонстрацію нібито «вільного вираження волі населення Криму». При цьому навмисно замовчується факт, що так званий референдум проходив у супроводі й під тиском «зелених чоловічків» – військовослужбовців регулярних військ Російської Федерації.
- Твердження про утиск російської мови і прав російськомовних. Окупація Криму Росією подається як крок, спрямований на захист російськомовного населення півострова, зокрема від «радикальних груп українських націоналістів».
- Використання майданчиків міжнародних організацій, основні серед яких ООН та ОБСЄ, для організації виступів там «представників» Криму. Наприклад, у червні Росія намагалася організувати виступ представника окупаційної влади Криму на сесії Ради з прав людини ООН в Женеві. Тим часом у доповіді Генерального секретаря ООН РФ названа винною в порушенні прав людини в Криму, незаконних арештах і тортурах людей.
- Організація поїздок у Крим право- і ліворадикальних європейських політиків і депутатів. Останній такий вояж відбувся на «референдум» щодо поправок до конституції. При цьому російська пропаганда замовчує, що ці політики приїжджають до Криму і окупованих територій Донбасу як приватні особи, часто за гроші Кремля, а не як офіційні представники парламентів або державних інституцій.
- Відкриття псевдопредставництв Криму для імітації міжнародного визнання. Як приклад, можна навести спробу відкрити в Брюсселі лобістської структури «Представництво Криму» в 2019 році, а також діяльність асоціації «Друзі Криму». Об’єднує їх те, що вони здебільшого є фіктивними організаціями, що допомагають наповнювати пропагандистську новинну стрічку РФ. Одне з їхніх основних завдань – ініціювання різних акцій, спрямованих проти законної позиції України стосовно окупованого Криму.
- Поширення в інформаційному просторі меседжу про те, що кілька країн визнали окупацію Криму. Крім Росії, це Афганістан, Венесуела, Куба, Нікарагуа, Сирія, Північна Корея – країни, які або самі перебувають у міжнародній ізоляції, або перебувають у стані конфлікту.
Однак існує і низка меседжів, які спеціально відпрацьовані для вужчого цільового впливу. Наприклад, щоб домогтися максимального визнання окупації, на білоруську аудиторію направлені наративи про «необхідність для Білорусі визнання Криму російським задля збереження хороших відносин з Москвою». Або ж «Білорусь є головним експортером товарів до Криму» чи «білоруси, які проживають в Криму, дуже просять Мінськ запустити пряме залізничне сполучення Криму з Білоруссю».
Ці прийоми і тези кремлівської пропаганди присутні як у Білорусі, так і в інформаційному просторі інших країн, де їх поширюють через інформаційні майданчики Кремля і розгалужену мережу проросійських ресурсів.
