Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Війна показала не лише всьому світові, хто такі українці і чому ми маємо всі підстави називатися нацією. Вона це довела ще й нам — українцям…
Ми навчились шанувати себе й цінувати власну гідність, а також побачили, наскільки ми сильні і водночас вразливі. Українці зрозуміли, що лише разом можна долати будь-які виклики, нехай і глобальні, сучасної цивілізації, і як успішно воювати у сьогоднішньому контексті ризиків та загроз. Саме тому на фронті, починаючи з 2014 року, можна зустріти цілі родини, які стали на оборону рідної землі: батько і син, які служили разом, або зброю до рук брала сестра чи мати воїна, якого вбили російські окупанти…
Родина старшого солдата Олексія Плеханова тому яскраве підтвердження. Спочатку батько пішов на війну механіком-водієм танка. Згодом і Олексій сів за важелі меншої, але теж грізної машини — БМП-1 у тій же бригаді, що й батько. А незабаром і брат Олексія одягнув військовий однострій. Батьківська вдача передалась синам. Як і тато, Олексій — шанована в частині людина. Його поважають за те, що всупереч будь-яким перешкодам і непередбачуваним обставинам, його машина завжди готова до бою. Та й Олексій не з лякливих — під час вогневих сутичок із загарбниками безсумнівно прийде на допомогу побратимам.
Нині Олексій виконує свою роботу — стримує російську агресію неподалік селища Кримське. За часи попередніх ротацій на фронт, він встиг вивчити та зрозуміти тактику і звички ворога, тому готовий до несподіванок. А ще він чекає, що з дому йому передадуть на лінію стримування улюблену гітару — інструмент, який пройшов із ним усі бойові «мандрівки» сходом України.
