Всі найуспішніші комерційні корпорації будуються на основі дієвого Human Resource Management. Тобто вони орієнтуються на таланти і реальні морально-ділові якості…
Cерпень 2014-го. П’ятий місяць поспіль українські захисники тримають оборону Луганського аеропорту. Щоб організувати їхнє забезпечення, армійці пробивають коридор, виставляючи на його шляху блокпости. Серед тих, хто забезпечує прохід колон до летовища, – воїни одного зі взводів 12-го батальйону тероборони, відомого як «Київ-12», на чолі із лейтенантом Романом Цвігуном.
Луганщина зустріла рясними дощами
Молодий офіцер з Києва Роман Цвігун мобілізований до лав ЗС України 18 березня 2014 року. Незабаром отримав наказ прийняти під командування один із взводів 12-го БТрО.
– Я очолив взвод, який, власне, сам і формував. Практично всі підлеглі мали за плечима досвід військової служби. Один із командирів відділення відслужив строкову в лавах морських піхотинців, інший – був десантником. Тому ми не потребували посиленого вишколу, на відміну від інших підрозділів батальйону, укомплектованих мобілізованими військовими, рівень мотивації яких зашкалював, але загальновійськовий вишкіл потребував удосконалення. Ми хіба що потребували більше занять з надання першої медичної допомоги, – розповів Роман Цвігун.
Упродовж місяця підрозділ проходив бойове злагодження на території Чернігівщини в навчальному центрі «Десна». Перше загальне шикування батальйону відбулося 10 травня 2014-го. За місяць 12-й БТрО одним із перших серед батальйонів тероборони відряджений в район проведення антитерористичної операції, де з іншими силовими підрозділами виконував завдання із захисту незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.
Роман Цвігун каже, що його підрозділ був забезпечений усім необхідним для виконання поставлених завдань. Єдине, чого бракувало влітку 2014 року всім силовикам, так це досвіду бойових дій.
–Я – один із небагатьох військових, хто може впевнено стверджувати: забезпечення нам вистачало, починаючи від нашого перебування в навчальному центрі «Десна» і аж до кордону з Росією, де ми виконували завдання. Не скажу, що це забезпечення було найкращим. Звісно, виникали зауваження до військової форми, взуття. Проте найнеобхідніше ми мали, – поділився співрозмовник.
На початку літа батальйон завантажився в ешелон і попрямував на Донбас. Тоді ще ніхто не знав, що чекатиме на них. Луганщина зустріла киян рясними дощами. Підрозділ постійно змінював позиції, все ближче просуваючись до Луганська.
Весела Гора і перша втрата
До району неподалік села Весела Гора кияни прибули наприкінці травня – на початку червня 2014 року. Серед низки їхніх функцій – і охорона одного з артдивізіонів під час виконання бойових завдань.
– Ми дісталися селища Весела Гора. Нам поставили завдання дочекатися ранку, висунутись на певні стрілецькі рубежі. Але вночі російські найманці обстріляли наші позиції з «Градів». Тоді ми втратили старшого солдата Сашка Шишка, – пригадує Роман Цвігун.
22 липня 2014-го в селі Весела Гора Старобільського району Луганщини відбувся обстріл позицій українських військ з РСЗВ «Град». У момент обстрілу Олександр перебував у наметі з шістьма бійцями після бойового чергування. Снаряд вибухнув, влучивши в дерево. Їх накрило осколками зверху. Олександр зазнав несумісних з життям поранень. 14 березня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Олександр Шишко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Бойовики тікали з Родакового, кидаючи зброю
У серпні 2014 року загострюється ситуація в Луганському аеропорту й навколо нього. Наступні завдання лейтенанту Романові Цвігуну доведеться виконувати в населеному пункті Родакове, розташованому за 20 кілометрів від Луганська.
Родакове є великим залізничним вузлом на перетині ліній Дебальцеве – Луганськ і Сентянівка – Лутугине. 2014-го на кілька місяців його окупували російські найманці. 23 серпня 2014 року село під час АТО визволене від незаконних збройних формувань. 25 серпня терористи обстріляли село з мінометів. Зруйновано багато будинків і газопровід. 30 серпня наші силовики зачищали Родакове від бойовиків. Наступного дня ворог обстріляв селище з «Градів», внаслідок чого постраждала будівля школи, житлова двоповерхівка й місцевий Будинок культури
– У моєму взводі не було тих, хто б відмовлявся виконувати бойові завдання, – розповідає Роман Цвігун. – З ранку на трьох бойових машинах піхоти 128-ї гірсько-піхотної бригади вирушили до Родакового. Заходимо в населений пункт. Бачимо, висить триколор загарбників. З обох боків села вириті окопи, зміцнені бетонними блоками, з бліндажами.
Потім місцеві мешканці розповідали нашим захисникам про те, як бойовики кидали зброю по всьому селищу й тікали з криками: «Йдуть каратєлі…»
За словами Романа Цвігуна, коли вони проїхались селищем, то побачили, що в ангарах фабрики бойовики організували базу для новобранців. Повсюди лишились ліжка, розвішені мішені, валялась купа гільз та шприців. Противник навіщось замінував кілька могил на місцевому цвинтарі. Бійці досі не розуміють, для чого…
Упродовж 146 діб українські захисники з різних підрозділів ЗСУ героїчно захищали Луганське летовище. «З 8 квітня по 11 червня 2014-го нас забезпечували суходолом та повітряним шляхом. Опісля і до 23 липня ми перебували у повному оточенні. Всі види забезпечення відбувалися повітрям за допомогою парашутної тари. 13 липня українські армійці починають пробивати коридор до летовища й закріплюють його на всьому шляху блокпостами. З 23 липня по 28 серпня колони з матеріальними засобами, провіантом, пально-мастильними матеріалами пересуваються цим коридором, що перебуває під постійними обстрілами. 29 серпня ми знову потрапляємо в повне оточення. 31 серпня на злітно-посадкову смугу летовища прориваються три БМП, один танк і вантажівка «Урал» 24-ї механізованої бригади. Проте ворожа артилерія відрізає їх і вони вимушені повернутися до Георгіївки», – поділився з АрміяInform про події того часу керівник оборони Луганського аеропорту, Герой України генерал-майор Андрій Ковальчук.
Щодня о 8-й ранку до селища прибувала електричка, якою містяни з окупованого Луганська приїздили на закупівлі продуктів у місцевих крамницях. Наші хлопці чудово розуміли, що разом із мирними мешканцями до Родакового могли прибувати й проросійські бойовики, відсіч яким вони давали щоночі.
– Відповідаю на запитання про ставлення місцевих до нас. Ми застали час, коли місцеві виїздили. Для них створили коридор для виїзду із селища. Ми навіть супроводжували їх. У селищі лишались дві категорії: люди, які не мають куди виїхати й не мають змоги це зробити, і люди, яким подобається, що там відбувається. За будь-яких умов з місцевим населенням слід шукати спільну мову і вчитися співіснувати, – розповів Роман Цвігун.
Частенько місцеві зверталися по допомогу до українських вояків. Наші армійці допомагали всім: починаючи від їжі, закінчуючи наданням меддопомоги і доставкою до лікарні. Магазини на той час працювали, тому всі охочі могли придбати необхідний крам. Місцеві теж пропонували свою допомогу, але, за словами Романа, вони не потребували такого сприяння. Їжа, патрони, одяг, ліки – нічого не бракувало. На приготовану сторонніми особами їжу в підрозділі існувала заборона.
На День Незалежності України артилерія не змовкала
За словами Романа Цвігуна, День Незалежності України у 2014-му вони відзначили під грім канонади, яка не змовкала ні на мить.
Кілька днів поспіль Родакове потерпало від мінометних обстрілів. Наприкінці серпня бойовики вкотре атакували, використовуючи реактивні системи залпового вогню «Град». Три ракети потрапили в центр селища, пошкодивши пекарню, дитячий майданчик і крамницю. Снаряди потрапили і в Родаківську гімназію, спалахнула пожежа, що знищила її праве крило.
Командир взводу пригадує, що 24 серпня 2014 року обстріляли школу з території Луганська. Прилетіло пів пакета (20 снарядів. – Авт.) «Граду». Троє місцевих загинуло, руйнувань зазнали школа, цвинтар, гуртожиток. За словами Романа Цвігуна, їм пощастило дислокуватися в населеному пункті. Щільність розташування будинків заважала вести прицільний вогонь на ураження конкретних цілей. Попри те, що захисникам у Родаковому було непереливки всюди, проте найспекотніше все ж доводилось киянам, які стояли на в’їзді й на виїзді з селища. Там відкрита територія, тому щоночі їх обстрілювали з мінометів.
29 серпня 2014-го під час обстрілу з «Градів» лейтенант Роман Цвігун зазнав осколкового поранення.
– За день до цього наші підрозділи знищили деякі позиції бойовиків, координати яких точно знали. Відповідно, ми очікували активізації бойовиків, але не знали, коли саме. Того дня обстріл вівся по центру населеного пункту, – розповів Роман Цвігун.
Згодом Романа евакуювали до військового шпиталю. Після одужання наш співрозмовник повернувся у стрій…
Фото – Володимир Загребельний, спеціально для АрміяInform
