Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Учора, 10 серпня, окупанти врочисто відкрили новий 60-кілометровий трубопровід у Криму, призначений для забезпечення водою Сімферополя. Прокладання магістрального трубопроводу тривало з 10 липня по 9 серпня силами трубопровідних батальйонів Південного та Західного військових округів РФ і підрозділів Чорноморського флоту РФ. Будівництвом керував генерал-майор Костянтин Касторнов — командир армійського корпусу Чорноморського флоту Росії.
Прокладення водогону як військова операція
Новий водогін поєднав Тайганське і Сімферопольське водосховища. Про важливість для окупантів цієї події яскраво свідчить факт участі в церемонії запуску голови окупаційної адміністрації Криму Сергія Аксьонова та заступника міністра оборони РФ генерала армії Дмитра Булгакова. Що важливо — до 2010 року Булгаков очолював управління тилу ЗС РФ, тобто безпосередньо займався всіма питаннями забезпечення життєдіяльності російської армії. Фактично, новий водогін — військова операція з усіма, як то кажуть, викликаними цим наслідками. До речі, як свідчать місцеві мешканці, вода з нових труб уже буквально витікає просто на вулиці селищ.
Прокладання водоводу з Тайганського в Сімферопольське водосховище почалося місяць тому. У роботах брали участь близько 800 військових будівельників і 250 одиниць техніки. Відвід мав розв’язати проблеми з водою для жителів Сімферополя — по ньому щодоби перекидатиметься до 50 тисяч кубометрів води.
Це не перша спроба окупантів розв’язати питання з водою через тасування й без того мізерних її запасів. Нагадаємо: ще влітку 2015-го перший трубопровід проклав трубопровідний батальйон бригади матеріально-технічного забезпечення Східного військового округу РФ, після чого він повернувся в пункт постійної дислокації — в Республіку Бурятія. Гадаю, всі добре пам’ятають, що взимку 2015 року в боях за Дебальцеве брали участь танкісти з Бурятії. Ті самі, які вправно горіли під ударами наших танкістів з 1-ї, 17-ї танкових і 92-ї механізованої бригад.
У кінці червня цього року в експлуатацію запущено гілку водогону з Іванівського водозабору Сакського району Криму для водопостачання Сімферополя, вона дала змогу отримувати столиці Криму 25 тисяч кубометрів води на добу.
Утім, як кажуть військові, є одне але.
Чи врятує Крим така «волога маніпуляція»?
Нагадаємо, що в серпні 2018-го в місті Армянськ на півночі Криму стався викид сірчистого ангідриду та хлористого водню з кислотного накопичувача заводу «Кримський титан». З вулиць міста зникли птахи та безпритульні тварини. Жителі скаржилися на пирхоту в горлі, утруднення дихання й інші симптоми отруєння. У місті оголосили режим НС, частину населення, дітей та їхніх батьків, евакуювали.
У перші дні після інциденту влада відмовчувалася. Потім з’явилися плітки на кшталт того, що Армянськ атакували «вороги Росії з допомогою хімічної зброї». Це було звичною для кремлівських ЗМІ брехнею. Насправді, то був прямий результат окупації Криму.
Річ у тім, що завод «Кримський титан» зливає відходи хімічного виробництва, зокрема сірчану кислоту, в накопичувач — розташовану неподалік штучну водойму. До окупації її заповнювали водами Північно-Кримського каналу. Але навесні 2014 року Україна цей канал перекрила. Води в Армянську стало бракувати. Спекотного літа 2018 року цей ставок майже пересох, поповнити його було нічим, і випаровування з високою концентрацією сірчаної кислоти отруїли все навколо. Нині завод працює з порушенням усіх технологічних норм, і наступний викид — питання часу.
Крім того — скоротив виробництво Кримський содовий завод у Красноперекопську. Причина — нестача води для технологічних операцій.
Недавно російські ЗМІ та деякі українські видання, орієнтовані на сусідів, почали розганяти тему про брак води для громадян України, що живуть у Криму.
Що відбувається насправді?
85 % потреб Криму на момент окупації становила вода з Дніпра, яку постачав Північно-Кримський канал завдовжки 409 км.
Як розповів президент центру «Стратегія XXІ» Михайло Гончар:
— Вода з Північнокримського каналу йшла на ведення зрошувального господарства Північного та Східного Криму. Північнокримський канал забезпечував зрошування, починаючи з Джанкойського району, закінчуючи так званим далеким сходом півострова, Керченським районом. Звісно, використовуючи цю воду, працював комплекс промислових підприємств — титановий і содовий заводи у Північному Криму. Це великі промислові підприємства, що потребують значної кількості води для технологічного процесу. В умовах дефіциту вологи вони, однак, виконують замовлення російського ВПК, тому що здебільшого титанову сировину, двоокис титану постачають далі в Росію. Це забезпечує виробництво титану для субмарин, літаків, словом, для всієї «оборонки». Це був традиційний ланцюжок міжзаводської кооперації, починаючи ще з радянських часів. Ба більше, нині триває нелегальне постачання з території України ільменітових руд на Кримський півострів і подальше перероблення на «Кримському титані» з метою випуску двоокису титану й поставлення його через відповідне підприємство, зареєстроване на території Росії, вже в саму РФ для потреб «оборонки». Тому, власне, агресор має платити ціну за окупацію. І питання збереження водної блокади півострова повинно бути актуальним у порядку денному України до моменту деокупації. Реалії такі, що екологія Північного Криму приречена на деградацію, бо практично все зрошувальне землеробство, що було в Північному та Східному Криму, припинило своє існування.
До переліку проблем можна додати ще таку річ. Слід згадати про наші захоплені бурові платформи — у північно-західному секторі Чорного моря на газовидобувних родовищах (газові та газоконденсатні). У випадку якихось аварій, пов’язаних з виходом з ладу бурових добувних платформ, може бути локально розлита певна кількість конденсату. Говорити про катастрофічні наслідки для довкілля не доводиться, але певна шкода для екології буде. Через те, що видобуток триває не просто у піратському форматі, а й з порушенням технологічних норм, ми не можемо виключати виникнення подібних аварійних ситуацій.
Чи можливе розв’язання проблеми без дніпровської води?
Отже, нині по всій території Криму почалося інтенсивне буріння свердловин — з метою видобування води.
Але, як розповів інженер-гідролог Костянтин Пишненко, «по суті Крим — це солона пустеля, з нульовими перспективами, крім вузької смужки уздовж Південного берега.
Тільки завдяки Північно-Кримському каналу за 60 довгих років, згідно із законами фізики, розсоли пішли набагато нижче. Я говорив з керченськими гідрологами неодноразово. Вони оцінюють потужність лінз прісної води від 5 до 12 метрів, причому не скрізь. Після перекриття каналу підживлення лінз прісною водою припинилося. Нині окупанти бурять нові свердловини, відкривають старі стратегічні запаси, викачують насухо все. Розсоли вже піднімаються. За кілька років буде суцільний мертвий солончак. 2 мільйони населення прожити не зможуть. Крим до районів Південного берега в аспекті води зможе забезпечити максимум тисяч 200 народу, не більше, навіть з усіма гірськими водами та збиранням дощової вологи. Степовий Крим, північний схід Криму — це все Каракуми чи Сахара без дніпровської води.
Росіяни неодноразово озвучували безліч проєктів щодо розв’язання водної проблеми. Серед них була пропозиція перекинути воду з річки Кубань… підводним трубопроводом. Ідея навіть не смішна — левову частку води вже розбирають задля сільськогосподарських потреб, і зайвої води там — на Кубані — просто немає.
Висловлюють пропозиції щодо встановлення опріснювачів, але вода вийде «золотою», до того ж відповідних технологій у росіян також немає.
Які ще загрози екології півострова існують?
Окрім нестачі питної води, є ще один досить ризикований чинник. А саме — розміщення в Криму тактичної ядерної зброї. Нагадаю, що поблизу Феодосії за часів Радянського Союзу був розташований надсекретний ядерний арсенал — Феодосія-13.
Саме там зберігали та збирали тактичні ядерні заряди й саме звідти був доставлений у Німеччину під час чергової кризи часів холодної війни ядерний боєприпас, що стало приводом для міжнародного скандалу.
Після розпаду СРСР об’єкт знищено майже повністю, але нині там ведуть інтенсивні роботи з його відновлення.
Як зазначив в одному з виступів лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, «низка непрямих ознак і відомостей вказують на наявність щонайменше кількох ядерних боєголовок на території анексованого Криму. Ні наша розвідка, ні розвідка НАТО чітко не підтверджують його наявності в Криму. Вони кажуть, що таке ймовірно, але доказів поки немає. Проте в нас є інформація з місця, а також від джерела з Москви про те, що у них там уже є ядерні боєголовки. Наразі на об’єкті встановлене потрійне кільце посиленої охорони з відеоспостереженням. Люди ходять там з лічильниками Гейгера (детекторами радіоактивного випромінювання. — Ред.) і перевіряють радіоактивний фон. Це, так би мовити, непрямі підтвердження, що там є ядерна зброя».
Отже, як можна бачити, екологічне становище на території окупованого Криму, м’яко кажучи, тривожне.
Тож варіант військового розв’язання «водного питання» не виключений або його спробують розв’язати шляхом суто політичного тиску на керівництво України. Але, за всіма законами війни, за мешканців на окупованій території відповідає окупант. Уявіть собі, щоб Гітлер зажадав від Сталіна що-небудь для жителів окупованої України?
Це все було б смішно, якби не було так сумно. Через окупантів Україна, крім втрати території й війни, вже отримала екологічну бомбу вповільненої дії.
