У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Вже й не пам’ятаю, як до рук потрапила сторінка однієї з газет, датована 1955 роком. Увагу в переддень свята альпіністів, яке відзначають 8 серпня, привернув матеріал «Гірські стрільці» Михайла Погребецького. Згодом дізнався, що автор у роки Другої світової займався в Казахстані підготовкою гірських стрільців. А ще раніше, у 1938 році, організував Українську школу інструкторів альпінізму і керував нею до початку війни. Іменем Погребецького названо дві вершини на Тянь-Шані.
Майбутній організатор українського альпінізму народився 1892 року в Сибіру, жив у Харкові, потім у Києві. На Першу світову війну пішов добровольцем будучи студентом Петербурзького медичного інституту. Воював у складі піхотного полку на турецькому фронті. Погребецький брав участь у кількох рукопашних боях із противником. Якось навіть зумів викинути з окопу гранату, яка несподівано туди залетіла. В одному з боїв зазнав поранення й контузії, і в 1916 році був звільнений зі служби. За мужність на фронті нагороджений Георгіївською медаллю і Георгіївським хрестом IV ступеня. На той час Михайло уже мав на своєму рахунку перші сходження на гірські вершини. Ще юнаком влітку 1909 року він підкорив Бернські Альпи.
Звільнившись з військової служби за станом здоров’я, 1916-го Погребецький взяв участь у сходженнях на вершини в районах Фергани й Алма-Ати. А в 1926—1933 роках здійснив низку першосходжень на Тянь-Шані. Пізніше він уже був ініціатором, організатором і керівником українських експедицій у малодоступні райони Центрального Тянь-Шаню. З опублікованих статей Погребецького, а всього їх вийшло з-під пера альпініста понад 300, відомо, як він організував експедицію 1929 року до Хан-Тенгрі, що вважався тоді вищою точкою Тянь-Шаню.
У ті роки в Харкові, та й в інших містах України, альпіністське спорядження не виготовляли, тому неважко уявити, яких зусиль коштувало Погребецькому обзавестися льодорубами, кішками, спальними мішками, наметами й іншим обладнанням.
Попри брак досвіду висотних сходжень і важкі метеорологічні умови, завдання з підкорення Хан-Тенгрі вдалося здійснити: 11 вересня 1929 року вершини по південному схилу, крім Погребецького, досягли харків’яни Борис Тюрін і Франц Зауберер.
Ще до війни Михайло Погребецький написав і видав кілька книжок: «Практика туризму і подорожей», «Хан-Тенгрі», «Три роки боротьби за Хан-Тенгрі», «Керівництво з гірського туризму». Всі вони написані українською мовою.
У 1942 році Михайлу Погребецькому доручили проводити збори з підготовки інструкторів альпінізму в Казахстані. Згодом під Алма-Атою він очолив школу з підготовки військових інструкторів альпінізму і збори всеобучу. На місті колишнього молодіжного табору йому вдалося з нуля створити потужну базу. Маючи високий авторитет, він привернув до гірничо-стрілецької підготовки відомих на той час майстрів.
«Альпінізм виробляє у військових впевненість у своїх силах, рішучість, мужність, а головне – волю до перемоги, – писав в одній з книжок Михайло Погребецький. – Є ще одна цінність в альпінізмі. Люди рухаються в небезпечних місцях в одній зв’язці і оберігають один одного. Це розвиває почуття колективної відповідальності».
Погребецький, лікар-невропатолог за фахом, був і різнобічно освіченою людиною, розбирався в живопису, малював, захоплювався музикою, добре знав історію, древніх філософів. Книги були його найближчими і найкращими друзями. У його бібліотеці були рідкісні видання, праці вчених, видатних мандрівників.
Після війни Михайло Тимофійович відродив діяльність Української школи інструкторів альпінізму і керував нею до 1952 року. Цю школу закінчили понад тисяча молодих альпіністів.
1956 року Михайло Погребецький помер. Поховано його на Байковому кладовищі столиці.
Уже після смерті видатного українського альпініста, 1960 року в Києві вийшла його книга «В серце небесних гір». Два роки тому її перевидано. А це ознака того, що альпінізм і надалі залишається популярним в Україні.
Організувати заняття з гірської підготовки, зокрема для тих випускників, хто виявив бажання та попередньо планує проходити службу в гірсько-штурмових частинах ЗС України, вирішили свого часу й на факультеті бойового застосування військ Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Заняття з гірської підготовки проводять на базі одного з навчальних центрів розвідки. А інструкторами для курсантів є не тільки їхні викладачі, а й представники Львівської обласної федерації альпінізму та скелелазіння України. Курсанти відпрацьовують рухи по різних рельєфах місцевості, подолання вільним лазінням вертикальної стіни з нижньою та верхньою страховкою, а також підйом і переміщення підрозділу по висоті — через умовну прірву. Під час виконання цих вправ використовують різні альпіністські елементи. У 2020/2021 навчальному році такі заняття планують і для фахівців інших спеціальностей, зокрема як на базі Академії, так і з практичним виходом і сходженнями в Карпатах.
