Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Знаєте, іноді варто дати себе вмовити. Навіть заради того, щоб випробувати свої здатності до адаптації та роботи в абсолютно невідомому досі середовищі.
Ні, це не частина з якоїсь мотиваційної промови. А цілковито реальна життєва ситуація лейтенанта Ольги Котельницької — офіцера-психолога одного з підрозділів львівської десантно-штурмової бригади.
Людина з абсолютно цивільного світу: батьки — освітяни, диплом — магістр психології Національного університету імені Івана Франка. Але у 2017 році вона ухвалює доленосне для себе рішення — укласти контракт на службу в десантно-штурмових військах.
— Батьки дуже патріотичні в цьому питанні. Питання служби в родині завжди обговорювалося з пієтетом, — говорить вона. — Можливо, власне батьківські настанови стали, зрештою, основою мого рішення про військову службу.
Так чи інакше три роки десантного гарту дали результат — наприкінці липня лейтенант Ольга Котельницька здобула звання найкращого офіцера-психолога Десантно-штурмових військ ЗС України. Кореспондент АрміяInform, спілкуючись з жінкою-офіцером, з’ясував, що робить працю психолога в десанті особливою.
З її слів, процес становлення був досить емоційно суперечливий. Перший рік у війську — на межі, в пошуках відповіді на запитання «це моє чи не моє». Однак згодом справи пішли вгору — десантний колектив нарешті сприйняв нову штатну одиницю як повноправного члена підрозділу.
— Тут служать унікальні люди, — розповідає Ольга Котельницька. — Передусім різного віку — від 18 до 55 років. Відповідно, коли починаєш розуміти та сприймати цю строкату емоційну палітру, яка формує колектив, починаєш розуміти свою роль і місце в ньому. Крім того, що мені сподобалось майже із самого початку — це дух товариськості та взаємоповаги. Десантники — люди вольові, часом жорсткі. Але це не робить з них бездушні механізми. Є розуміння між строковиками та контрактниками, офіцерами й підлеглими, командуванням і особовим складом. Звісно, в межах статутних правил. Однак, як дуже помітно умовно «цивільному» оку, ніхто й ніколи не «душить» індивідуальності людей, які служать в одній бригаді.
Водночас без роботи психолог артдивізіону все ж таки не лишається. Її, насправді, багато. Адже нікуди не діваються родинні проблеми, індивідуальні особливості та фобії військовослужбовців і членів їхніх родин. Зрештою — посттравматичний стресовий розлад. Як наслідок участі десантників у бойових діях на Донбасі. І тут уже робота, як у сапера на чужому мінному полі: крок за кроком — знайти проблему, з’ясувати її масштаби, доповісти командиру про ситуацію. І якщо проблему неможливо розв’язати самотужки — знайти відповідних фахівців, які здатні допомогти.
Власне, під час розмови лейтенант Ольга Котельницька неодноразово наголошує на тому, що кожний фахівець повинен розуміти межі власних можливостей. Психолог — не лікар, хоча й працює в терапевтичній площині. Тому, якщо психолог бачить, що лише його зусиль не достатньо у подоланні кризової ситуації, потрібно негайно сказати «стоп» і шукати спосіб ефективного розв’язання проблеми. Якщо потрібно — людину слід скерувати у реабілітаційний центр, на бесіду з психотерапевтом, до військового капелана або й на килим до командира, якщо йдеться про систематичні порушення дисципліни.
Основне правило здорового духу колективу — командна робота! Як психолог-практик, Ольга Котельницька підтвердила цю константу ще раз. З її слів, у сфері підтримання бойового духу та нормальних відносин важливу роль відіграє ланка: офіцер МПЗ — психолог — військовий капелан частини. Фактично, в цьому тріумвіраті кожен по-своєму працює в духовній площині. І якщо їхні зусилля будуть гармонійними та зробленими у правильному векторі, то за психологічне здоров’я особового складу можна не переживати.
— Коли машина поїхала — молодець заступник командира з технічної частини, коли особовий склад їсть обід — заступник командира з логістики! А от із психологом підрозділу така візуалізація не працює, — говорить жінка.
І дійсно, має пройти час, відбутися не один десяток зустрічей, тестувань особового складу, приватних бесід, поки складний психологічний пазл складеться у чітку картину. Зі слів жінки-лейтенанта, іноді це важко пояснити командирам, які ще не пристосувалися до еволюційних змін в армії, та не усвідомили, що офіцер-психолог такий же важливий і невіддільний «юніт», як і фахівець, що годує, обмундировує чи озброює особовий склад. Тож тонкий інструмент психологічного моніторингу й корекції іноді отримує досить незвичні завдання. Як то проведення службових розслідувань, до прикладу. Хоча, наголошує Ольга, це певною мірою загартовує і настроює на військовий лад.
Служба в десанті — напружена, небезпечна й дуже сильно впливає на емоційний фон військовослужбовців. Одне з завдань психолога підрозділу — навчати особовий склад прийомам порятунку від емоційного вигорання. Але тут Ольга Котельницька відкрила для себе, що десантники — не такі вже й безпорадні в цьому питанні. І йдеться не про легкодоступні, але шкідливі способи підняття тонусу. А про те, що за личиною брутального іміджу бійців у марунових беретах досить часто ховаються творчі особистості, які у вільний час віддають перевагу музиці, літературі, подорожам. Ольга наголошує, що багато хлопців просто запоєм читають художню прозу. Є поціновувачі поезії, які можуть напам’ять цитувати улюблених авторів. Та й культ спорту, притаманний десантникам, ніхто не списував з рахунків як дієвий психотерапевтичний засіб. Нова фішка в армійському спорті — кросфіт, до слова, завдяки десанту, ввійшла в перелік улюблених речей самої Ольги. Це дозволяє й тіло підтримувати в порядку, і розум очищувати від негативних емоцій.
Наприкінці розмови я запропонував лейтенанту Ользі Котельницькій спробувати своїми словами сформулювати професійне кредо офіцера-психолога десантного підрозділу.
— Воно, напевно, буде складатися з багатьох різних гасел, — говорить жінка-офіцер. — Але всі вони однаково мали б мотиваційний характер. До прикладу: «Ніколи не здавайся!», «Будь завжди відкритий!», «Пробуй!».
З її слів, психологія — робота з людською душею. Тож і ставитись до неї потрібно відповідно: з душею, наснагою, і… без формалізму!
Фото та відео автора
