Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Знаєте, іноді варто дати себе вмовити. Навіть заради того, щоб випробувати свої здатності до адаптації та роботи в абсолютно невідомому досі середовищі.
Ні, це не частина з якоїсь мотиваційної промови. А цілковито реальна життєва ситуація лейтенанта Ольги Котельницької — офіцера-психолога одного з підрозділів львівської десантно-штурмової бригади.
Людина з абсолютно цивільного світу: батьки — освітяни, диплом — магістр психології Національного університету імені Івана Франка. Але у 2017 році вона ухвалює доленосне для себе рішення — укласти контракт на службу в десантно-штурмових військах.
— Батьки дуже патріотичні в цьому питанні. Питання служби в родині завжди обговорювалося з пієтетом, — говорить вона. — Можливо, власне батьківські настанови стали, зрештою, основою мого рішення про військову службу.
Так чи інакше три роки десантного гарту дали результат — наприкінці липня лейтенант Ольга Котельницька здобула звання найкращого офіцера-психолога Десантно-штурмових військ ЗС України. Кореспондент АрміяInform, спілкуючись з жінкою-офіцером, з’ясував, що робить працю психолога в десанті особливою.
З її слів, процес становлення був досить емоційно суперечливий. Перший рік у війську — на межі, в пошуках відповіді на запитання «це моє чи не моє». Однак згодом справи пішли вгору — десантний колектив нарешті сприйняв нову штатну одиницю як повноправного члена підрозділу.
— Тут служать унікальні люди, — розповідає Ольга Котельницька. — Передусім різного віку — від 18 до 55 років. Відповідно, коли починаєш розуміти та сприймати цю строкату емоційну палітру, яка формує колектив, починаєш розуміти свою роль і місце в ньому. Крім того, що мені сподобалось майже із самого початку — це дух товариськості та взаємоповаги. Десантники — люди вольові, часом жорсткі. Але це не робить з них бездушні механізми. Є розуміння між строковиками та контрактниками, офіцерами й підлеглими, командуванням і особовим складом. Звісно, в межах статутних правил. Однак, як дуже помітно умовно «цивільному» оку, ніхто й ніколи не «душить» індивідуальності людей, які служать в одній бригаді.
Водночас без роботи психолог артдивізіону все ж таки не лишається. Її, насправді, багато. Адже нікуди не діваються родинні проблеми, індивідуальні особливості та фобії військовослужбовців і членів їхніх родин. Зрештою — посттравматичний стресовий розлад. Як наслідок участі десантників у бойових діях на Донбасі. І тут уже робота, як у сапера на чужому мінному полі: крок за кроком — знайти проблему, з’ясувати її масштаби, доповісти командиру про ситуацію. І якщо проблему неможливо розв’язати самотужки — знайти відповідних фахівців, які здатні допомогти.
Власне, під час розмови лейтенант Ольга Котельницька неодноразово наголошує на тому, що кожний фахівець повинен розуміти межі власних можливостей. Психолог — не лікар, хоча й працює в терапевтичній площині. Тому, якщо психолог бачить, що лише його зусиль не достатньо у подоланні кризової ситуації, потрібно негайно сказати «стоп» і шукати спосіб ефективного розв’язання проблеми. Якщо потрібно — людину слід скерувати у реабілітаційний центр, на бесіду з психотерапевтом, до військового капелана або й на килим до командира, якщо йдеться про систематичні порушення дисципліни.
Основне правило здорового духу колективу — командна робота! Як психолог-практик, Ольга Котельницька підтвердила цю константу ще раз. З її слів, у сфері підтримання бойового духу та нормальних відносин важливу роль відіграє ланка: офіцер МПЗ — психолог — військовий капелан частини. Фактично, в цьому тріумвіраті кожен по-своєму працює в духовній площині. І якщо їхні зусилля будуть гармонійними та зробленими у правильному векторі, то за психологічне здоров’я особового складу можна не переживати.
— Коли машина поїхала — молодець заступник командира з технічної частини, коли особовий склад їсть обід — заступник командира з логістики! А от із психологом підрозділу така візуалізація не працює, — говорить жінка.
І дійсно, має пройти час, відбутися не один десяток зустрічей, тестувань особового складу, приватних бесід, поки складний психологічний пазл складеться у чітку картину. Зі слів жінки-лейтенанта, іноді це важко пояснити командирам, які ще не пристосувалися до еволюційних змін в армії, та не усвідомили, що офіцер-психолог такий же важливий і невіддільний «юніт», як і фахівець, що годує, обмундировує чи озброює особовий склад. Тож тонкий інструмент психологічного моніторингу й корекції іноді отримує досить незвичні завдання. Як то проведення службових розслідувань, до прикладу. Хоча, наголошує Ольга, це певною мірою загартовує і настроює на військовий лад.
Служба в десанті — напружена, небезпечна й дуже сильно впливає на емоційний фон військовослужбовців. Одне з завдань психолога підрозділу — навчати особовий склад прийомам порятунку від емоційного вигорання. Але тут Ольга Котельницька відкрила для себе, що десантники — не такі вже й безпорадні в цьому питанні. І йдеться не про легкодоступні, але шкідливі способи підняття тонусу. А про те, що за личиною брутального іміджу бійців у марунових беретах досить часто ховаються творчі особистості, які у вільний час віддають перевагу музиці, літературі, подорожам. Ольга наголошує, що багато хлопців просто запоєм читають художню прозу. Є поціновувачі поезії, які можуть напам’ять цитувати улюблених авторів. Та й культ спорту, притаманний десантникам, ніхто не списував з рахунків як дієвий психотерапевтичний засіб. Нова фішка в армійському спорті — кросфіт, до слова, завдяки десанту, ввійшла в перелік улюблених речей самої Ольги. Це дозволяє й тіло підтримувати в порядку, і розум очищувати від негативних емоцій.
Наприкінці розмови я запропонував лейтенанту Ользі Котельницькій спробувати своїми словами сформулювати професійне кредо офіцера-психолога десантного підрозділу.
— Воно, напевно, буде складатися з багатьох різних гасел, — говорить жінка-офіцер. — Але всі вони однаково мали б мотиваційний характер. До прикладу: «Ніколи не здавайся!», «Будь завжди відкритий!», «Пробуй!».
З її слів, психологія — робота з людською душею. Тож і ставитись до неї потрібно відповідно: з душею, наснагою, і… без формалізму!
Фото та відео автора
