А сталося це в революційній Франції. 23 серпня 1793 року Національний конвент (конституційне й законодавче зібрання періоду Французьких революційних воєн) ухвалив «Указ про масовий збір» (фр….
Щороку 8 серпня своє професійне свято відзначають військові зв’язківці. Тримаючи в руках, як здавна заведено казати, «нерви» армії, себто засоби управління військами, ці люди є представниками унікальної професії, адже зв’язківець — це і військово-облікова спеціальність, і цивільний фах. Тож після звільнення з лав Збройних Сил вони є чи не найбільш адаптованими до цивільного життя. Так само цивільний зв’язківець, вдягнувши військовий однострій, швидко пристосовується до особливостей військової служби та продовжує працювати за фахом в армії.
Герой цієї розповіді — старший офіцер, який сьогодні проходить службу в Командуванні Сил логістики, опікується вертольотами, безпілотними літальними апаратами та авіаційними комплексами. Здавалося б, до чого тут війська зв’язку? А втім, саме їм підполковник Володимир Бігун завдячує своїми досвідом і знаннями, саме служба у підрозділах радіозв’язку нині допомагає йому, почесному військовому зв’язківцю, виконувати свою роботу, пов’язану із забезпеченням військ літальними апаратами та їхнім ремонтом.
Кажуть, поганий той солдат, який не мріє стати генералом або ж не носить у наплічнику маршальського жезла. І треба сказати, що сумлінних і таких, які впевнено крокують до обраної мети, у наших Збройних Силах чимало.
Трохи більше ніж 20 років тому Володимир розпочав солдатську службу в окремому полку зв’язку Повітряних Сил, у ньому дослужився до майора, а кілька років тому був переведений на відповідальну посаду до столиці.
Та ніщо не дається просто так, кожне досягнення розпочиналося з важкої праці над собою, над справою. Хлопець із села Володя Бігун ріс не в професорській родині. Його батько був робітником, а мати — службовцем. Міг би піти їхнім шляхом або працювати в колгоспі. Але хлопець прагнув чогось більшого. Рідну Великокопанську середню школу на Закарпатті Володимир закінчив із золотою медаллю. Паралельно із загальноосвітньою — музичну школу.
Після закінчення в середині 90-х років Ужгородського державного університету Володимир отримав диплом спеціаліста з фізики та технології матеріалів і компонентів електронної техніки і розпочав свій трудовий шлях на вчительській ниві.
Рік учителювання, потім — ще пів року роботи інженером у місцевому колективному сільськогосподарському підприємстві. Та ось синові Олежку виповнилося три роки (сьогодні цей Олежка — вже старший лейтенант, начальник фінансової служби військової частини). Відстрочка від призову закінчилася, а штучно її продовжувати 24-річний чоловік не хотів. Тож у грудні 1997 року Володимир одягнув солдатський однострій.
Навчальна частина у Борисполі була пів року для рядового Бігуна і оселею, і школою життя, і осередком армійського товариства. Вивчати радіостанцію йому, як інженеру, було легше, ніж вчорашнім школярам. Так само — радіосправа. Завдяки музичній освіті його слух був натренованим і відмінно вловлював переспів морзянки. До того ж сумлінне навчання — не лише кредо його життя, це було й додатковим стимулом. Адже щомісячні заліки, тобто їхнє вдале складання, давали можливість зустрітися з дружиною у звільненні. Так, працюючи на стимул та своє майбутнє, курсант Бігун став одним з найкращих.
Навесні 1998-го старший солдат Бігун обійняв посаду старшого радіотелеграфіста приймального радіовузла Р-161ПУ в одному з підрозділів 101-го окремого полку зв’язку ВПС. Ця радіостанція була набагато складнішою від тієї, яку вивчав — нового покоління. Та згодом освоїв і її.
Через п’ять місяців нашив на погони лички молодшого сержанта. Не за горами був і «дембель», та вертатися в село не бачив ніякого сенсу: КСП збанкрутіло, вчителям виплачували зарплатню мізерну та й досить періодично. Поміркувавши, молодший сержант зробив те, про що думав ще у військкоматі: уклав контракт про проходження служби терміном на 3 роки. Став начальником радіостанції Р-845, що використовується для зв’язку з літальними апаратами.
Невдовзі командування, побачивши професіоналізм контрактника з дипломом інженера в кишені, його хист та сумлінність, призначило його на посаду начальника апаратної Р-161ПУ, а незабаром — через 8 місяців служби за контрактом — молодший сержант отримав військове звання «прапорщик». У новоспеченого прапорщика гора з плечей звалилася: з вищою освітою ходити в сержантах, коли, бувало, й офіцери порадитися приходили, йому було якось ніяково…
Два роки Володимир Бігун проносив погони з двома зірочками вздовж. Цього вистачило, щоб командир полку переконався: прапорщик гідний присвоєння первинного офіцерського звання. Володимир пройшов крізь горнило кількох атестаційних комісій, і ось навесні 2001 року під час навчань командир частини вишикував особовий склад та в урочистій обстановці вручив погони молодшого лейтенанта.
В окремому полку зв’язку Володимир прослужив майже 20 років. Був начальником приймального радіовідділення, а згодом — приймального радіоцентру. Потім очолив штаб уже рідного для нього польового вузла зв’язку.
Війна для майора Бігуна почалася з тривоги у березні чотирнадцятого, коли він сформував і повів на Південь колону підрозділу. Там офіцер перебував протягом трьох місяців, готуючи з підлеглими на Миколаївщині другий напрямок посадки літаків, які виводили з анексованого Криму. Повернувся, коли вище командування запропонувало йому перейти зі стройової частини до управління військ зв’язку, автоматизованих систем управління, радіотехнічного забезпечення та інформаційних систем штабу Командування Повітряних Сил — про блискучого фахівця начальство знало давно.
Тоді за плечима майора Бігуна було вже півтора десятки років служби та участь у десятках навчань різного масштабу. А ще — статус «Людини року» у військах зв’язку виду — у 2008-му офіцер був визнаний найкращим фахівцем зв’язку. Це не дивно, адже кілька років поспіль його підрозділ або ж ставав найкращим у частині, або принаймні традиційно отримував оцінки «добре».
Уже зі штабу він уперше був відряджений до району проведення АТО. Протягом зими 2015-2016 років забезпечував супутниковий і радіозв’язок штабу АТО. Повернувшись зі Сходу, ще протягом двох років займався організацією повітряного радіозв’язку у військах виду.
А у 2017-му здібного офіцера помітили у вищих штабах, і його було переведено в Озброєння ЗС України. Спочатку підполковник Володимир Бігун проходив службу у відділі державного замовлення, а коли формувалося Центральне управління технічного забезпечення Повітряних Сил Озброєння ЗС України, очолив у ньому відділ організації експлуатації БПЛА.
— У новій для мене роботі мені стали у пригоді знання й навички радіозв’язку, здобуті протягом майже двох десятиліть служби зв’язківцем, — зізнається офіцер. — Адже безпілотні літальні апарати — це літаки без екіпажів, тож управляють ними із землі з допомогою радіозв’язку. Тож я щиро вдячний моїм наставникам, всім тим, хто наприкінці дев’яностих і початку двотисячних узяв активну участь у моєму становленні як фахівця зв’язку.
Тоді ж офіцер вступив до НУОУ імені Черняховського, який закінчив цього року за фахом «Інженерно-авіаційне забезпечення авіації».
Вищу військову освіту здобував заочно. Поки продовжував служити, структура була реформована та стала відділом забезпечення літальними апаратами управління забезпечення авіаційною технікою Центрального управління забезпечення авіації і ППО Озброєння Командування Сил логістики. Втім, функції здебільшого змін не зазнали: так само займалися вертолітною та безпілотною технікою, її ремонтом та забезпеченням нею військ.
Із задоволенням офіцер відзначає як найбільше досягнення очолюваного ним військового колективу — створення служби забезпечення БПЛА та БПАК Збройних Сил України.
— Безпілотна авіація стала для всіх нас напрямком новим, тож роботи було багато, — продовжує розповідь підполковник Бігун. — Розумієте, коли на озброєння військ почали надходити безпілотні літальні апарати — я кажу не про коптери, так би мовити, магазинні варіанти дронів, а про серйозні БПЛА 1-го класу, ми зовсім не мали ремонтної бази. У стислі терміни ми розв’язали й цю проблему, й на сьогодні маємо достатній ремонтний фонд — запасні частини, фюзеляжі, камери тощо.
За час служби в Озброєнні підполковника Володимира Бігуна неодноразово відряджали до району проведення ООС. І вже не на штабну роботу, відтепер його місце було завжди ближче до переднього краю, адже доводилося допомагати розв’язувати питання експлуатації та ремонту БПЛА безпосередньо в розвідувальних ротах і батальйонах. Красногорівка, Авдіївка, Попасна — точок на карті проведення операції Об’єднаних Сил, де чекають на фахівця, є багато.
Чимало відзнак командувача Повітряних Сил, начальника Генерального штабу та Міністра оборони України виблискують різноколірною емаллю на парадному кітелі офіцера. Та найдорожчий з них усе ж — нагрудний знак «Почесний військовий зв’язківець», адже саме війська зв’язку дали йому путівку у військове життя та стали на більшу частину служби його сім’єю.
@armyinformcomua
Підрозділи Сил оборони України завдяки спільним ефективним діям зуміли вибити російські війська з населеного пункту Піщане поблизу Покровська.
У рамках Мюнхенської безпекової конференції Президент України Володимир Зеленський зустрівся з головою партії «Християнсько-демократичний союз», керівником опозиційної фракції ХДС/ХСС у німецькому Бундестазі Фрідріхом Мерцом.
«Іскра» — так називають мужню дівчину-артилеристку, яка воює на Донеччині. 22-річна командирка гармати з 204-го окремого батальйону 65-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Великий Луг» щодня ризикує своїм життям, щоб захистити рідну землю від російських окупантів.
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський привітав військових журналістів з їхнім професійним святом, яке відзначається 16 лютого. У своєму зверненні він наголосив на важливості їхньої роботи у боротьбі з російською агресією.
Російські війська в ніч на 16 лютого, атакували Україну 143 ударними БПЛА та безпілотниками-імітаторами різних типів.
Сили оборони Півдня України продовжують завдавати вогневого ураження по місцях дислокації ворога, його вогневих позиціях та тилах. За минулу добу ворог зазнав значних втрат у живій силі та техніці.
А сталося це в революційній Франції. 23 серпня 1793 року Національний конвент (конституційне й законодавче зібрання періоду Французьких революційних воєн) ухвалив «Указ про масовий збір» (фр….