Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Авдіївка — місто на лінії вогню, яке не скорилося та обрало шлях розвитку. Шість років тому тут знову замайорів український Державний прапор і залунав Гімн України.
Аби вшанувати хоробрих визволителів, сьогодні зібралося чимало людей: військові, містяни, ветерани. Серед присутніх — генерал-майор Андрій Соколов — нині командир Оперативно-тактичного угруповання «Схід», який зі своїми підрозділами брав безпосередню участь у визволенні міста.
— У цей день мене переповнюють почуття. Ми зупинили окупацію російського агресора. Нині ми продовжуємо захищати рубежі, незалежність і свободу нашої держави, — говорить Андрій Васильович. — Коли ми зайшли в Авдіївку, місцеві ставилися до нас з обережністю. Згодом нам удалося відтягнути передній край далі в бік противника, й в місті зменшилася кількість обстрілів. Запанувала тиша. Ми надавали гуманітарну допомогу містянам, адже були складні часи — бракувало світла, води… Військові ділилися хлібом. Тож ставлення громадян до армії змінилось на краще.
Звісно, зупинити війну завжди складніше, ніж її розв’язати. Ми розуміємо, що розв’язання збройного конфлікту неможливе суто військовими засобами. Проте я переконаний: тепер потрібне поєднання військових і політико-дипломатичних інструментів.
На заході було багато місцевих жителів, які охоче поділилися своїми враженнями.
— Шість років тому сталась історична подія, яка довела, що Україна була, є і буде. Ніхто не очікував, що в наш дім прийде війна, — говорить Оксана — місцева мешканка, яка не змогла залишитись удома в цей день. — Коли бойовики «ДНР» зайшли в місто, ми боялися виходити на вулицю з дітьми. Почалася стрілянина. Згодом навіть звикли жити під обстрілами. Настрої місцевих були різними. Проте коли нас звільнили, тих, хто вважав, що Україна — це реально незалежна держава й дім, який потрібно захищати від непроханих гостей, побільшало.
— Я дуже хочу перемоги. Щоб усе це було недаремно, тому цей день дуже важливий для нас і для військових, які захищали ці землі. Особливо болить серце за тих, кого немає з нами, хто поклав своє життя за це мирне небо Авдіївки, — каже співачка, волонтерка Христина Панасюк, яка також сьогодні в місті.
— Мені лише 9 років, але я мрію стати військовим, як і мій батько. Хочу, як тато, захищати країну. І щоб був мир на нашій землі, — поділився враженнями хлопчик на ім’я Костянтин, вбраний у вишиванку.
Містяни й військові вшанували пам’ять загиблих, поклавши квіти до монумента.
Герої не вмирають! Авдіївка — це Україна!
Відео і фото: Данило Оніпко
