Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Аби виправдати окупацію Криму та хоч якось легітимізувати «російський статус» півострова Російська Федерація ще задовго розпочала особливо активні заходи ідеологічного характеру, покликані нав’язати світовій спільноті російську точку зору. Риторика кремлівської влади демонструє, що Україна, яка стала жертвою російської окупації та агресії, мовляв, сама окупант і агресор. І що російська незаконна анексія Криму насправді є відповіддю на «українську анексію». Такі наративи є нічим іншим, як переписуванням історії та творенням іншої реальності. АрміяInform пропонує докладний історичний аналіз трьох найпоширеніших наративів РФ про український Крим.
-
«Крим завжди був російською територією»
Меседж про Крим як територію, що завжди входила до складу Росії – це один зі стовпів пропагандистської політики РФ. Цей міф виник на підставі анексії Російською імперією Кримського ханства у 1783 році. У своїй «кримській промові» Путін зазначив, що «…в сердце, в сознании людей Крым всегда был и остаётся неотъемлемой частью России». Тоді ж він прямо натякнув на намір Росії втручатись у внутрішні справи України задля захисту інтересів мільйонів росіян та російськомовних, які проживають в Україні. А ще під час свого виступу перед Федеральними зборами 4 грудня 2014 року зазначив, що «…для России Крым, древняя Корсунь, Херсонес, Севастополь имеют огромное цивилизационное и сакральное значение. Так же, как Храмовая гора в Иерусалиме для тех, кто исповедует ислам или иудаизм». Він акцентував увагу на важливості «возз’єднання» Криму з Росією, бо саме там «духовный исток формирования многоликой, но монолитной русской нации и централизованного Российского государства».
Та насправді …
Ані Крим загалом, ані жодна його частина окремо не входили до складу Русі, тож виводити від неї історію «споконвічного володіння» півостровом безглуздо. Лише навесні 1783 року відбулися ліквідація Кримського ханства й анексія Петербургом його території, після чого півострів пробув у складі Російської імперії повних 134 роки – до весни 1917-го. Потім почалася революційна крутанина 1917–1920 рр., під час якої Крим побував під контролем різних «червоних» і «білих» російських урядів. А впродовж року, з весни 1918-го до весни 1919-го, півострів окуповували по черзі німецька й французька армії. До складу радянської Росії формально Крим входив упродовж 34 років – до 1954-го, але знову з перервою на німецьку окупацію з осені 1941-го до весни 1944-го.
За підрахунками історика Сергія Громенка, сумарно Петербург і Москва володіли Кримом з 1783-го до 1954-го, тобто 171 рік, а фактично, з урахуванням часу окупацій, на 3,5 року менше. Отже, з трьох тисячоліть писемної історії Криму (IX ст. до н. е. – XXI ст.) його фактична належність Росії тривала 168 років або 5,6 % писемної кримської історії. Тому «російський Крим» має не надто поважний вигляд на тлі існування того ж Кримського ханату (1441–1783 рр.) – 342 роки.
-
«Росія зрадила кримчан після розпаду СРСР, тому тепер виправляє помилку»
У цьому меседжі йдеться, що після розпаду СРСР Російська Федерація мала відстояти Крим та «повернути» його до свого складу. Мовляв, президент Єльцин припустився помилки, ухваливши рішення зберегти статус-кво щодо Криму. І тим зрадив кримчан, які відчували належність до Росії. 18 березня 2014 року Путін заявив, що жителі Криму скаржилися, що їх передавали «як мішок картоплі» у 1991 році. Та, зважаючи на реалії та кризу, в якій опинилася Росія на початку 1990-х, вона не могла «защищать свои интересы». «Все эти годы и граждане, и многие общественные деятели неоднократно поднимали эту тему, говорили, что Крым – это исконно русская земля, а Севастополь – русский город», – заявив президент РФ.
Станом на 1991 рік Кримський півострів уже майже чотири десятиліття перебував у складі України
Ще до розпаду СРСР, а саме 19 листопада 1990 року, Леонід Кравчук і Борис Єльцин підписали в Києві договір між РРФСР та УРСР, стаття 6 якого засвідчувала взаємну повагу до наявних тоді кордонів, а отже і перебування Криму в складі України, а не Росії, бо саме така належність зафіксована в чинних на той час обох республіканських конституціях. Отже, 1991-го півострів нікуди не передавали, а кримчан не зраджували, адже на ту мить він уже майже чотири десятиліття перебував у складі України.
Заяви російського парламенту в 1992–1996 рр. про «неукраїнський Крим» були лише односторонніми документами. У всіх двосторонніх угодах між Києвом і Москвою українська належність півострова не заперечувалася. Після укладення 1997-го «великого» Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та РФ, який набрав чинності 1999 року, офіційна Москва відмовилася від претензій на Кримський півострів. До 2013 року включно керівництво Росії публічно відхрещувалося від Криму й лише після усунення з посади Президента України Віктора Януковича взяло свої слова назад.
А найголовніше, що більшість кримчан (54,2 %) на референдумі 1 грудня 1991 року проголосували на підтримку незалежності України, тим самим легітимізуючи суверенітет нової держави й над територією півострова. Так що жодного «зранку прокинулися в іншій державі» не було.
-
«Передача Криму за Хрущова була «формальністю і сваволею»
Передання Криму Хрущовим УРСР у 1954 році, яке пов’язують з 300-ю річницею так званого возз’єднання України з Росією, російська пропаганда трактує як «помилку», «формальність» чи навіть незаконний акт. «Передача русского региона Украине при Хрущеве была “формальностью”, которая после Беловежской пущи обернулась трагедией», – стверджує в одному з текстів партія ЛДПР.
Схожі тези постійно лунають з уст російських лідерів думок: «Надо убедить мир, что Крым всегда принадлежал России и пока нам приходится уже 20 лет расплачиваться за ошибку, которую совершил Никита Хрущев». Постійний кандидат у президенти Росії Владімір Жириновський вважає «формальність» 1954-го «трагедією» та навіть «злочином»: «Жителей Крыма не спросили, хотят ли они вдруг стать “украинцами”. Но куда большим преступлением было согласие Ельцина на то, чтобы Крым оставался украинским, когда разваливали СССР». Путін у своєму виступі 18 березня 2014 року у Кремлі зазначив, що «… когда Крым вдруг оказался уже в другом государстве, вот тогда уже Россия почувствовала, что её даже не просто обокрали, а ограбили». Тож так званий референдум був покликаний відновити «історичну справедливість».
Процес приєднання Криму до України тривав понад пів року і пройшов усі передбачені тодішнім законодавством етапи
Усупереч поширеним саме в останні роки російським міфам, Акт передачі Криму, по-перше, не був одноосібним «царським подарунком» Хрущова, а по-друге, не зводився до якогось одного документа, легітимність якого можна оскаржити. Процес приєднання Криму до України тривав понад пів року і пройшов усі передбачені тодішнім законодавством етапи. І навіть попри те, що правомірність Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого обґрунтовано піддається сумніву, включення Криму до складу України відбулося відповідно до радянської Конституції, нехай де-юре і пізніше – 12 травня.
Історична довідка: Хроніка 1954-го
25 січня на засіданні Президії ЦК КПРС під орудою голови радянського уряду Маленкова ухвалено принципове рішення про включення Криму до складу України.
1 лютого пропозиція про порядок проведення спеціального засідання Президії Верховної Ради СРСР, присвяченого передачі Криму, відправляється на розгляд Хрущову.
5 лютого Рада Міністрів РРФСР ухвалює Постанову про доцільність передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. Як причину називають «територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР». Цього ж дня Президія Верховної Ради РРФСР ухвалює Постанову про передачу Криму Україні й вносить його на затвердження Президії Верховної Ради СРСР.
13 лютого Президія Верховної Ради Української РСР ухвалює Постанову «Про подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу УРСР».
19 лютого відбувається засідання Президії Верховної Ради СРСР, на якому розглядається питання про включення Криму до складу України. Рішення ухвалюється одноголосно. У той же день Президія Верховної Ради СРСР видає Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Президія справді не мала повноважень для такого акту – це була прерогатива парламенту загалом. Саме тому передача Криму Україні відбулася пізніше.
26 квітня Верховна Рада СРСР ухвалює Закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» і Закон «Про затвердження Указів Президії Верховної Ради СРСР», яким закріплює зміни в радянській Конституції: Крим викреслюють зі списку адміністративно-територіальних одиниць РРФСР і вносять до списку адміністративно-територіальних одиниць УРСР.
12 травня обидва закони публікуються в пресі й набувають чинності. Крим де-юре стає українським.
2 червня Верховна Рада РРФСР ухвалює Закон «Про внесення змін і доповнень до статті 14 Конституції (Основного Закону) РРФСР», яким викреслює з республіканської конституції Кримську область.
17 червня Верховна Рада УРСР ухвалює Закон «Про внесення змін і доповнень до статті 18 Конституції (Основного Закону) Української РСР», яким вписує в республіканську конституцію Кримську область. Процес приєднання Криму до України завершено.
Пізніше українську належність Криму і Севастополя підтвердила Конституція УРСР 1978 року.
*Під час підготовки статті використано матеріали інформаційного видання «Ревізія історії. Російська історична пропаганда та Україна»
