Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Богдан Галайчук побував на Донбасі двічі. Вперше, в далекому уже 1989 році, коли після двох невдалих спроб вступити до Івано-Франківського медичного інституту за порадою друзів приїхав із рідного Прикарпаття підкорювати Донецький мед. Підкорив. Богдану пощастило вступити на стоматологію, чого не вдалося зробити сотням місцевих.
Обличчя пораненого мусив збирати по клаптиках…
Удруге, уже в званні полковника медичної служби, з великим досвідом практичної роботи як щелепно-лицевий хірург-стоматолог Богдан Васильович приїхав на донецьку землю за ротацією в лютому 2016-го. Приїхав рятувати наших поранених хлопців. Галайчук пригадує, що тоді навіть не встиг розпакувати речі, як його з колегами викликали до операційної.
– У прифронтовій зоні головне – зупинити кровотечу і стабілізувати стан пораненого, – говорить Богдан Васильович. – Але бувають такі випадки, коли деякі речі мені як щелепно-лицьовому хірургу вкрай необхідно виконати. Якось довелось надавати допомогу пораненому в обличчя бійцю. В цілому загрози життю не було, але голова була схожа на суцільне закривавлене й перемішане з багнюкою місиво. У таких випадках, крім суто протокольних маніпуляцій, переймаєшся майбутньою долею хлопця. Того дня обличчя пораненого мусив збирати по клаптиках, адже йому ще жити та й жити…
За словами Галайчука, на Сході найбільше вразила людяність воїнів. Дехто з поранених навіть вибачався перед лікарями, що додають їм клопоту.
– Привезли до госпіталю бійця з пораненням в око, – розповідає Богдан Васильович. – Надали йому першу допомогу, а окуліст стверджує, що зір частково можна врятувати за умови термінової операції на спеціалізованому обладнанні. Викликаємо «вертушку», і попереджаю хлопця: за ним зараз прилетить вертоліт, аби доставити його в Дніпро, бо є шанс врятувати око. Реакція пораненого приголомшила: «За мною одним цілий вертоліт? Дякую всім, хто мене рятує і країні, що дбає про мене…» А на неушкодженому оці хлопця виступила сльоза.
Богдан Галайчук переконаний: відрядження до мобільного шпиталю в район проведення операції Об’єднаних сил стало справжньою перевіркою на професіоналізм і зрілість.
– Оперувати, складати щелепи, витягувати осколки, лікувати стріляні рани було для мене майже буденною справою вдень і вночі, – зізнається лікар. – Фізичної втоми не відчував.
А тепер трошки про «фізичну втому», вірніше, про її відсутність. Ще навчаючись у школі прикарпатського міста Надвірної Богдан захопився плаванням, займався в місцевій дитяче-юнацькій школі, був чемпіоном і рекордсменом Івано-Франківщини. Не полишав улюблений вид спорту й навчаючись у медінституті: вигравав чемпіонати серед студентів-медиків. А в 1991-му в складі студентської команди навіть став чемпіоном СРСР серед медичних вишів. Шкодує Галайчук лиш за тим, що не встиг виконати норматив майстра спорту – завадило навчання на військово-медичному факультеті Національного університету ім. Олександра Богомольця. Богдан закінчив його у складі другого набору військових медиків уже незалежної України.
– Повернувся до занять з плавання 2000-го, коли почав возити дітей в басейн «Юність», – зізнається Галайчук. – Відтоді беру участь у змаганнях категорії «Мастерс» в Україні у складі клубу «Аква-Київ». І того ж року вперше виїхав на чемпіонат світу в Мюнхен.
Довідково:
«Мастерс» – категорія спортивного плавання, що об’єднує колишніх і чинних спортсменів, ветеранів та просто любителів водного виду спорту. Цікаво, що саме військовий лікар із США Артур Рансом у 1970-му переконав Американську федерацію тренерів у потребі проведення національного чемпіонату «Мастерс» із плавання. Рансом вірив, що така форма змагань дає додаткову мету й мотивацію колишнім спортсменам і любителям плавання підтримувати фізичну форму та стежити за здоров’ям.
Деякі «мастерси» швидше плавають, аніж ходять
Богдану Галайчуку в категорії «Мастерс» у віковому діапазоні 50-54 роки належить рекорд України на дистанції 100 метрів вільним стилем – 59.5 секунди. На міжнародних змаганнях у Будапешті військовий стоматолог встановив одразу три рекорди України: на 200-метрівці показав результат 2 хвилини 10 секунд, на дистанції 400 метрів – 4 хвилини 43 секунди і на 800-метрівці – 9 хвилин 54 секунди.
– На жаль, у нас змагання в категорії «Мастерс» не мають такої популярності, як за кордоном, – визнає співрозмовник. – Коли приїжджаю на міжнародні змагання, не перестаю дивуватися 90-95-річним плавцям, що пливуть швидше, аніж ходять (усміхається). І глядачів на трибунах чимало, які приходять подивитися на легенди, на кумирів, бо в таких змаганнях беруть участь колишні переможці й призери олімпіад, чемпіонатів світу й Європи.
Крім турнірів на водних доріжках басейнів, полковник Галайчук бере участь у змаганнях на відкритій воді. Наша зустріч відбувалась якраз після чергового такого запливу в Київському морі на 4 кілометри, в якому Богдан Васильович став переможцем. Шкодує, що через поважну причину пропустив змагання на 10-кілометровій дистанції на Дніпрі: від села Благодатне Золотоніського району до Черкас. Свого часу на цій дистанції переміг його старший син Петро з часом 2 години 17 хвилин, а батько фінішував третім. Нині переможець фінішував із набагато гіршим результатом.
Родинні перемоги на воді
Два роки тому родина Галайчуків тріумфувала на змаганнях серії TETERIV OPEN. У запливі на 5 кілометрів Богдан Галайчук став переможцем, а Петро – другим. Інші сини, Павло й Іван, припливли у першій десятці. Крім цього, голова сімейства переміг на дистанції 3 кілометри. І на завершення Галайчуки виграли естафету 4Х500.
У сім`ї Галайчуків п’ятеро дітей. Найстарший – Петро, майстер спорту міжнародного класу, вчиться в США. До речі, завдячуючи успіхам у плаванні. Ще двоє – Павло та Іван стрімко підбираються до нормативу майстра спорту.
– Мрію на міжнародному турнірі замахнутися на світовий рекорд на дистанції 200 метрів кролем, – поділився планами Богдан Васильович. – Але якщо прийде наказ виїхати на допомогу нашим хлопцям на Сході, з рекордом доведеться почекати. Передусім – я військовий лікар.
