Вирок отримав мешканець Канева Черкаської області, який у месенджері Теlеgram створив та адміністрував групу «Кіт говорить». Там він поширював інформацію про місця,…
Серед курсантів Школи морського піхотинця, яка нещодавно розпочала роботу на базі Навчального центру Військово-Морських Сил ЗС України, легко помітити Олександра Зарубу.
Він людина-свято — всіх і всюди завжди заряджає позитивними емоціями. Однокурсники відразу прозвали чоловіка «Артистом». Та воно й не дивно. Ще зовсім недавно Олександр зривав овації у Миколаївському академічному художньому російському драматичному театрі, граючи головну роль у виставі «Труффальдіно, або Слуга двох панів». А нині упевнено крокує до чергової мети — стати військовим.
— З дитинства точно знав, що стану військовим або спортсменом, бо ще з п’яти років займався футболом, гирьовим спортом і настільним тенісом, але «щось пішло не так», — жартує Олександр. — Певно, творча особистість у мені в якийсь момент взяла гору, і я вступив до Херсонського училища культури, яке закінчив за спеціальністю «Режисер-постановник тематичних вечорів». Довелося чимало поневірятися, перш ніж доля привела до Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру, де і став актором 1-ї категорії.
Про те, щоб піти до війська, чоловік думав неодноразово. Хоча й розумів: йому, людині мистецтва, миролюбному романтикові буде вкрай важко кардинально змінити своє життя. Остаточно вирішив, коли дізнався про набір до новоствореної Школи морського піхотинця.
Я був вражений побутовими умовами й харчуванням. В їдальні готують не гірше, ніж удома, а в казармі у нас справді є все необхідне, щоб після виснажливого навчання привести себе до ладу й відпочити.
— Якщо чесно, навіть не очікував, що мій шлях до втілення мрії почнеться з таких приємних сюрпризів. По-перше, керівництво та інструктори Школи — надзвичайні люди, справжні воїни, за плечима котрих досвід бойових дій, яким вони залюбки з нами діляться. По-друге, я був вражений побутовими умовами й харчуванням. В їдальні готують не гірше, ніж удома, а в казармі у нас справді є все необхідне, щоб після виснажливого навчання привести себе до ладу й відпочити, — розповідає курсант. — Ще одним неочікуваним моментом стало те, з яким розумінням у Школі підійшли до наших проблем: починаючи від розмірів форми, закінчуючи юридичними консультаціями з питань збереження місця роботи.
Олександр розуміє: за короткий термін має освоїти безліч військових дисциплін — як у теорії, так і на практиці. Тому намагається докладати всіх зусиль, аби осилити надзвичайно напружений темп навчання.
— Нещодавно виконали вправи зі стрільб з різних видів стрілецької зброї та ручного протитанкового гранатомета. Скажу чесно: за свій 31 рік життя вперше тримав у руках зброю. Емоції просто зашкалювали, бо одна річ, коли дивишся все це на екрані телевізора, й зовсім інша — коли сам виконуєш вправи зі зброєю. Одразу з’являється відчуття неймовірної відповідальності й того, що ти робиш щось мегаважливе, — ділиться враженнями Олександр.
Творчість у воєнний час у вмілих руках також може стати своєрідною зброєю.
Попри щільний розклад, польові виходи та посилену фізичну підготовку, «Артист» знаходить час і на творчість. Разом з новими товаришами створює гімн Школи та планує низку культурно-розважальних заходів для військових. Адже, на думку чоловіка, творчість у воєнний час у вмілих руках також може стати своєрідною зброєю.
На Олександра вдома чекає дружина й маленький син, який цього року піде в перший клас. Він надзвичайно пишається татом, який, зі свого боку, впевнений, що зробив правильний вибір. І хоча чоловік дещо сумує за театром, але точно знає — він не покинув творчість, а просто одягнув її у військовий однострій.
Фото з особистого архіву Олександра Заруби.
