Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Серед курсантів Школи морського піхотинця, яка нещодавно розпочала роботу на базі Навчального центру Військово-Морських Сил ЗС України, легко помітити Олександра Зарубу.
Він людина-свято — всіх і всюди завжди заряджає позитивними емоціями. Однокурсники відразу прозвали чоловіка «Артистом». Та воно й не дивно. Ще зовсім недавно Олександр зривав овації у Миколаївському академічному художньому російському драматичному театрі, граючи головну роль у виставі «Труффальдіно, або Слуга двох панів». А нині упевнено крокує до чергової мети — стати військовим.
— З дитинства точно знав, що стану військовим або спортсменом, бо ще з п’яти років займався футболом, гирьовим спортом і настільним тенісом, але «щось пішло не так», — жартує Олександр. — Певно, творча особистість у мені в якийсь момент взяла гору, і я вступив до Херсонського училища культури, яке закінчив за спеціальністю «Режисер-постановник тематичних вечорів». Довелося чимало поневірятися, перш ніж доля привела до Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру, де і став актором 1-ї категорії.
Про те, щоб піти до війська, чоловік думав неодноразово. Хоча й розумів: йому, людині мистецтва, миролюбному романтикові буде вкрай важко кардинально змінити своє життя. Остаточно вирішив, коли дізнався про набір до новоствореної Школи морського піхотинця.
Я був вражений побутовими умовами й харчуванням. В їдальні готують не гірше, ніж удома, а в казармі у нас справді є все необхідне, щоб після виснажливого навчання привести себе до ладу й відпочити.
— Якщо чесно, навіть не очікував, що мій шлях до втілення мрії почнеться з таких приємних сюрпризів. По-перше, керівництво та інструктори Школи — надзвичайні люди, справжні воїни, за плечима котрих досвід бойових дій, яким вони залюбки з нами діляться. По-друге, я був вражений побутовими умовами й харчуванням. В їдальні готують не гірше, ніж удома, а в казармі у нас справді є все необхідне, щоб після виснажливого навчання привести себе до ладу й відпочити, — розповідає курсант. — Ще одним неочікуваним моментом стало те, з яким розумінням у Школі підійшли до наших проблем: починаючи від розмірів форми, закінчуючи юридичними консультаціями з питань збереження місця роботи.
Олександр розуміє: за короткий термін має освоїти безліч військових дисциплін — як у теорії, так і на практиці. Тому намагається докладати всіх зусиль, аби осилити надзвичайно напружений темп навчання.
— Нещодавно виконали вправи зі стрільб з різних видів стрілецької зброї та ручного протитанкового гранатомета. Скажу чесно: за свій 31 рік життя вперше тримав у руках зброю. Емоції просто зашкалювали, бо одна річ, коли дивишся все це на екрані телевізора, й зовсім інша — коли сам виконуєш вправи зі зброєю. Одразу з’являється відчуття неймовірної відповідальності й того, що ти робиш щось мегаважливе, — ділиться враженнями Олександр.
Творчість у воєнний час у вмілих руках також може стати своєрідною зброєю.
Попри щільний розклад, польові виходи та посилену фізичну підготовку, «Артист» знаходить час і на творчість. Разом з новими товаришами створює гімн Школи та планує низку культурно-розважальних заходів для військових. Адже, на думку чоловіка, творчість у воєнний час у вмілих руках також може стати своєрідною зброєю.
На Олександра вдома чекає дружина й маленький син, який цього року піде в перший клас. Він надзвичайно пишається татом, який, зі свого боку, впевнений, що зробив правильний вибір. І хоча чоловік дещо сумує за театром, але точно знає — він не покинув творчість, а просто одягнув її у військовий однострій.
Фото з особистого архіву Олександра Заруби.
