У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Сьогодні стартував IΧ Установчий з’їзд Жіночого ветеранського руху. Оскільки карантин не дозволив зустрітись особисто, зібрання вперше за два роки існування організації відбувається у режимі онлайн.
– Раніше злети проходили в Києві, Краматорську, Дніпрі, Одесі, Львові, Івано-Франківську, Ірпені. Цього разу планували зустрітись у Запоріжжі, кілька разів через карантин переносили зібрання, чекали… Коли зрозуміли, що далі немає куди тягнути, дівчата прагнуть спілкування, та й проблем накопичилось немало, вирішили зустрітись в онлайні. Відстань між нами – це не перешкода, аби чути одна одну і спільно вирішувати актуальні для нас питання. До того ж за кілька місяців усі вже звикли до такого формату, ‒ розповідає Юлія Кіріллова, ветеранка 25-го батальйону «Київська Русь», координаторка соціального відділу Жіночого ветеранського руху. — Попередньо зареєструвалось понад 150 дівчат, кожна з яких писала свої запитання та проблеми, які найбільше хвилюють.
Виявилось, що однією з найболючіших є проблема медичного забезпечення жінки в армії.
‒ Ми, ветеранки, й самі не з чуток знаємо про проблеми з жіночим здоров’ям у війську. На фронті послуги гінеколога переважно можна отримати лише в центральних прифронтових лікарнях, де, м’яко кажучи, не завжди гарно ставляться до жінок-військовослужбовців. Ще один варіант ‒ їхати додому у відпустку й там проходити обстеження-лікування. Відповідно, через невчасну діагностику і лікування, величезний відсоток жінок, які служать, мають проблеми з репродуктивною функцією. Також не можна замовчувати проблему зростання відсотка ракових захворювань серед жінок. Усі ці питання чомусь не надто прийнято обговорювати, хоч наразі в ЗСУ служать понад 30 тисяч жінок. Буде можливість почути відповіді на актуальні запитання, адже серед учасників кіберзлету – урядовці й представники профільних міністерств: з питань соцполітики, медичного забезпечення і реабілітації, інформаційної політики.
Крім питань медичного характеру, рух ветеранок займається соціально-психологічною реабілітацією, охоплює освітньо-виховний напрямок, адже більшість цих жінок мають дітей чи онуків. Не оминають в організації й інформаційного напрямку: ще кілька років тому образ ветеранки був невидимим, подвиги героїнь почали визнавати не так давно.
— Коли повернулась з фронту, дуже бракувало подібної організації, ‒ зізнається Юлія. – Почувалась у певній ізоляції, майже рік практично не виходила з дому, не вистачало банального спілкування з людьми, які можуть мене зрозуміти. І хоч більшість проєктів Жіночого ветеранського руху досі тримаються на голому ентузіазмі, вірю у свої сили та в сили дівчат-посестер. Мабуть, саме впевненість у людях, які оточують, і робить перешкоди, які раніше здавались нездоланними, такими незначними.
