Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Спогади військового журналіста після визволення Слов’янська, 2014 рік
Шість років тому, 5 липня 2014 року, визволено від російської окупації Слов’янськ і Краматорськ. Невдовзі в цих містах почалося мирне життя. Люди поступово оговтувалися після страхіть «руського миру», а українські військові, попри необхідність виконання важливих бойових завдань, всебічно підтримували місцевих мешканців. Згодом офіцери цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України взяли на себе відповідальність за опіку над людьми, які мешкали в постраждалих від бойовиків районах.
Незабаром після звільнення Слов’янська я перебував у районі проведення АТО у складі однієї із груп «сіміків». Ми надавали допомогу цивільним постраждалих населених пунктів півночі Донеччини. У моїй пам’яті закарбувалися обличчя хворих діточок, сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вони, як ніхто інший, потребували нашої опіки. Заради допомоги цим дітям ми щодня зустрічалися з волонтерами, меценатами, керівниками підприємств, установ, навчальних закладів, відвідували лікарні, школи-інтернати, дитбудинки, а потім доставляли їм усе, чого вони потребували. Особливо запам’ятався день, коли наші офіцери завітали в Миколаївську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат Донецької області. Офіцери прийшли не з порожніми руками й передали дітлахам харчові продукти, цукерки, печиво, санітарно-гігієнічні засоби. Вихованці закладу зі щирим дитячим захопленням і радістю зустріли наших військових.
– Дивися, це наші військові, захисники! У них на рукавах українські прапори, – радо щебетала малеча, яка на собі відчула страхіття війни.
Коли група цивільно-військового співробітництва вже завершила свою місію в школі-інтернаті, до нас підійшла літня жінка.
«Хлопці, будь ласка, не залишайте нас на поталу терористам! Ви ж знаєте, що тут відбувалося… Ми відчуваємо, що нині надія тільки на вас, дорогі наші синочки! Ви – наші захисники!» – мовила жінка зі сльозами на очах і по-материнськи міцно обійняла кожного з військових.
На світлині офіцери групи координації цивільно-військового співробітництва ЗС України під час виконання завдань у Слов’янську. 2014 рік.
