Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Уже шість років поспіль Україна у справжній війні змушена відстоювати своє право на незалежність. Шість років гинуть найкращі представники української нації. Але їхня смерть не йде в небуття – вона залишається пам’яттю серед нащадків, закарбованими болючими сторінками втрат. Жителі писанкової прикарпатської Коломиї шанують полеглих земляків. На місцевому цвинтарі вже створено Алею військової звитяги, де над могилами новітніх українських Героїв, які загинули в битвах із російськими окупантами, майорять прапори їхніх частин.
Сюди приходять не лише з нагоди державних свят і не тільки родичі загиблих. Пам’ять Героїв ушановують їхні бойові побратими, друзі та знайомі, приводять дітей учителі.
– Тут, на цій алеї, спочивають троє моїх найдорожчих людей, – каже Іван Дмитерко. – Двоє моїх учнів і побратим по зброї. Я приходжу сюди просто помолитись та подякувати їм за їхній подвиг. Бо вони віддали за нашу незалежність найдорожче – власне життя. А ми, ті, хто залишився живим і приходить на їхні могили, мусимо пам’ятати тих, хто віддав душу Богові, честь – Україні, серце – дружині, а собі – здобув повік нев’янучу славу.
