Методи Кремля для впливу на суспільство постійно вдосконалюються й стають гнучкішими, спрямованими на конкретні соціальні групи.
На думку члена правління Європейської експертної асоціації Марії Авдєєвої, видима зміна в підході Росії до інформаційних операцій відбулася у 2008 році, після вторгнення в Грузію, коли Кремль усвідомив, що не забезпечив медіасупроводу агресії. З того часу Білокам’яна зайнялася активною розробкою стратегії гібридної війни.
На думку Марії Авдєєвої, можливість продемонструвати нові методи представилася Кремлю у 2014 році, у процесі незаконної анексії Криму. Відтоді дезінформація, спрямована на інші країни, стала основним зовнішньополітичним інструментом путінської Росії.
Держави-члени НАТО визнають, що дезінформаційні операції Кремля становлять пряму загрозу для демократії. Вони спрямовані на підрив стабільності суспільства й маніпулювання поглядами. Стратегічна мета цих кампаній – послабити і дестабілізувати держави, на які спрямовано деструктивний вплив. У більшості випадків ці операції реалізують за стандартними сценаріями.
The New York Times в одній зі своїх публікацій виділила сім основних етапів дезінформації, зокрема:
- Пошук слабких місць у суспільстві – будь-які соціальні відмінності, які можна використовувати (економічні, регіональні, мовні), й пошук способів підкреслити і посилити ці відмінності, змусивши людей втратити довіру один до одного.
- Створення великої, відвертої брехні. Це може бути щось настільки обурливе, що ніхто не повірить, що це взагалі може бути вигадкою.
- Додавання крихти правди до брехні.
- Приховування участі дезінформатора. Коли люди почнуть шукати першоджерело, необхідно переконатися, що вони ніколи не знайдуть його.
- Пошук людей, які сприйматимуть повідомлення й поширять його в цільових групах.
- Якщо дії спробують викрити, все потрібно заперечувати, навіть якщо правда очевидна.
- Має бути довга гра й забезпечення необхідними ресурсами, які принесуть плоди згодом, коли мине тривалий час.
Варто зазначити, що Росія використовує ці правила в поєднанні з різними гібридними методами й інструментами як в Україні, так і далеко за її межами. Часто навіть інформаційним експертам та медіа дуже складно розібратися де правда, а де брехня. Тому варто бути уважними й розглядати не лише один бік медалі, а й те, що довкола, намагатися аналізувати і бути скептичним до інформації, яку подають ЗМІ.
