Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
За плечима Андрія чималий воєнний досвід, п’ять ротацій на фронті, багато пройдених з боями кілометрів шляху й низка звільнених населених пунктів Донеччини та Луганщини. Згадує, як до війни працював за кордоном, чимало заробляв та їздив на дорогих спортивних мотоциклах.
— Але коли РФ розв’язала війну проти України — це була зовсім інша річ. Довелося терміново закривати всі справи та їхати захищати Батьківщину. А як інакше? В Україні живе моя донька, житиме мій онук, який от-от народиться, — ділиться Андрій. — Та й іноземець, якому нікуди повертатися, за кордоном — ніхто, біженець. А в реанімовану Російську імперію чи совок я б точно не хотів.
Повернувшись у рідні Суми, чоловік одразу попрямував до військкомату. Попри те, що не мав воєнного досвіду, зажадав, аби направили служити виключно у бойову бригаду. Там побажання завзятого добровольця врахували. Прискорений курс підготовки у навчальному центрі — й на передову, де відразу потрапив у стрімкий вир подій.
92-га, бійцем якої став Андрій, тоді вела бої за Щастя. Ворог не полишав спроб захопити місто, стягував сили, гатив зі всіх калібрів, сипав «Градами». Це було жорстке бойове хрещення. І разом з бойовим досвідом чоловік дістав ще й важке поранення під час відбиття чергової атаки окупантів. На щастя, медики швидко евакуювали його з поля бою. Далі — шпиталь, реабілітація та знову на передову, до побратимів…
Нині, коли бригада перебуває у пункті постійної дислокації, Андрій як головний сержант механізованого взводу активно займається підготовкою особового складу. Муштрує підлеглих, готує новобранців до майбутніх боїв, з власного бойового досвіду розповідає про особливості позицій та підступність ворога поблизу Щастя, Красногорівки, Мар’їнки, Авдіївки…
— Приказка «Важко в навчанні — легко в бою» ніколи не втратить своєї актуальності, — каже чоловік. — Боєць мусить досконало володіти дорученими йому зброєю та технікою й уміло користуватись усім озброєнням підрозділу. Крім цього — впевнено діяти у складних бойових умовах самостійно та злагоджено у складі підрозділу. Навчити цього та як уберегтися від ворожої кулі й повернутися додому цілим — одне з основних моїх завдань як сержанта. Тож після ротації бригади короткий заслужений відпочинок бійців і — знову до бойової роботи. У піхоті інакше не буває.
Про плани на майбутнє після перемоги Андрій каже просто: «Жити!» А ще додає, що за кордон більше не поїде. Працюватиме й відпочиватиме в рідній Україні. Недаремно ж так затято її захищає вже понад п’ять років!
