Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна, що тривала до 8 травня 1945-го. Попри таємну угоду про ненапад (нині відома як пакт Молотова – Ріббентропа 1939 року) нацистська Німеччина атакувала СРСР по всій лінії кордону: від Балтійського до Чорного моря.
Залежність обох сторін, що воювали, від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний та кривавий характер бойових дій на нашій території. Через це українці з усіх народів, які були кинуті в горнило світової бійні, потерпіли чи не найбільше, як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Протистояння між Німеччиною й СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, на 35 з яких випадають активні бойові дії. На українських землях проведено 29 із 76 стратегічних наступальних операцій, під час яких знищено понад 60 % сил вермахту.
За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 млн людей, з них цивільного населення — близько 5 млн, 2,2 млн вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 млн втратило притулок. На цілковиті руїни перетворено понад 700 міст і майже 30 тисяч сіл.
Німецько-радянська війна показала руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України: Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл. Не менш жорстокими були злочини сталінського режиму: розстріли політичних в’язнів на Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени того ж року, підрив Дніпрогесу, потім — депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їхніх етнічних земель.
У День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни ми вшановуємо пам’ять усіх тих, чиє життя скалічила й зруйнувала та страшна війна.
