У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
1924-го вийшла книга Володимира Оскілка «Між двома силами», в якій він осмислив причини поразки Української революції 1917-1921 років, що є актуальною досі: «…Попри те, що кайдани 270-літньої неволі впали, але, мимо того, психольогія пануючої нації московської не зрікається України і далі пхає її по шляху підбою України…».
19 червня 1926 року агент ЧК убив українського військового і громадського діяча часів УНР, отамана, генерал-хорунжого Армії УНР, командувача Північної групи військ Директорії, командувача Північно-Західного антибільшовицького фронту Володимира Оскілка.
Як завжди, після видання чергового номера газети «Дзвін» (друкованого органу Української Народної партії), Володимир Оскілко повернувся з Рівного в Городок, де мешкав із сім’єю. Близько одинадцятої вечора із відчиненого вікна пролунав постріл: професійний кілер поцілив українському патріоту прямо в серце і, скориставшись темінню, утік. 34-річного Оскілка – харизматичного лідера – убив агент ЧК.
…Володимир Оскілко вчителював. З 1914-го служив у царській армії. За час Першої світової війни дослужився до чину підполковника.
У листопаді 1918 року став організатором протигетьманського повстання на Волині. У 1919-му за наказом Директорії УНР створив Північну групу військ, а згодом призначений командувачем Північно-Західним антибільшовицьким фронтом.
Українці зазнавали невдач у бойовищах, і Володимир Оскілко пояснював це підривною діяльністю більшовицьких агентів, що захопили владу в держапараті та армії УНР. Симона Петлюру вважав людиною безхарактерною і непослідовною, яка перебуває під сильним впливом «зрадників-генералів».
Наприкінці березня 1919-го внаслідок відступу Рівне стало тимчасовою столицею УНР. А вже 12 квітня Головний Отаман Симон Петлюра сформував новий уряд на чолі з соціал-демократом Борисом Мартосом. Цей кабінет міністрів мав намір створити в Україні «республіку трудових Рад» і укласти мирну угоду з більшовицькою Росією. Володимир Оскілко різко критикував такі наміри, бо вважав, що «українські більшовики» рано чи пізно доведуть справу до приєднання України до радянської Росії.
У ніч з 24 на 25 квітня відбулася нарада ЦК партії соціалістів-самостійників, на якій ухвалено рішення: «Доконати державний переворот, усунувши С. Петлюру як Головного Отамана і Голову Директорії». Мандат на його проведення вручили генерал-хорунжому Володимиру Оскілку. Заколот запланували на 30 квітня, але через те, що 28 квітня Петлюра позбавив Оскілка посади, він вирішив завдати удару вже вранці 29 квітня.
Близько 6-ї ранку голову нового уряду Бориса Мартоса заарештували й замкнули в арештантському вагоні на залізничній станції. Незабаром там же опинилась і переважна більшість інших міністрів. Арешт відбувся легко і безкровно, адже майже всі міністри не користувались особистою охороною. Соратники радили отаманові Оскілку їх розстріляти, на що той не погодився. На дев’яту годину ранку столиця УНР опинилася під контролем заколотників.
Арештувати Петлюру, який перебував на залізничній станції Здолбунів, оскілківцям у той день не вдалося. Вирішили відкласти цю справу і одразу ж почали формувати новий уряд. Оскілко надіслав до Варшави довірену особу, яка мала запропонувати урядові Польщі припинити українсько-польську війну.
Учасники змови вимагали усунути Петлюру від керівництва, призначити тимчасовим президентом усієї України голову ЗУНР Євгена Петрушевича, а згодом скликати Установчі Збори. Рівненські газети надрукували звернення отамана Оскілка до українського народу, де він сповіщав про повалення «влади зрадників», обіцяв селянам віддати землю у приватну власність, а також твердий порядок і спокій. Себе оголосив новим «Головнокомандувачем усіма озброєними силами Наддніпрянської України».
Головний отаман Петлюра узявся ліквідовувати заколот. Спочатку над Рівним з літака розкидали його звернення до козаків і старшин, у якому Оскілка оголошено зрадником українського народу. А вночі Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців та загони польової варти, підтримані панцирником. На десяту годину ранку 30 квітня переворот Оскілка зазнав повної поразки. Його організатору вдалося втекти. У впевненості, що на нього полює контррозвідка Петлюри, отаман постійно переїжджав з місця на місце. У травні ж 1919-го здався представникам польського війська. Потім майже два роки перебував в ув’язнені.
Як тільки з’явилася можливість, попри матеріальні нестатки, взявся за написання спогадів. У 1924 році вийшла його книга «Між двома силами», в якій Володимир Оскілко осмислив причини поразки Української революції 1917-1921 років: «…Попри те, що кайдани 270-літньої неволі впали, але, мимо того, психольогія пануючої нації московської не зрікається України і далі пхає її по шляху підбою України…»
P.S. Довгий час спільники Володимира Оскілка приховували, де його поховано, однак декілька років тому дослідники дізнались, що вічний спочинок він знайшов на старому цвинтарі у селі Ходоси.
