Спортивним заходом учасники вшанували пам’ять захисників і захисниць, завдяки яким українці сьогодні мають можливість жити, працювати, виховувати дітей та стартувати під прапором…
18 червня 1917 року розпочався 2-й Всеукраїнський військовий з’їзд. Як зазначив дослідник Владислав Верстюк, він «відіграв надзвичайно важливу політичну роль, адже продемонстрував потужну підтримку Центральної Ради з боку військових… З’їзд продемонстрував рішучість українських сил щодо радикальних дій, але з іншого – давав зрозуміти, що ці сили не прагнуть повного розриву стосунків, апелюють до уряду (Тимчасового уряду, Росія. – Авт.)».
«Військовий Український З’їзд у Києві, навколо якого було стільки нерозуміння й навіть ворожнечі, розбурхав київське життя так, як цього ще не було за часів навіть революційних. Інтерес до З’їзду надзвичайний серед усього громадянства, і юрби народу, що з раннього ранку до глупої ночі стоять коло міського театру та палко обмірковують події, – найкраще свідчать про те, що в Києві зародився якийсь новий фактор життя, прокинувся якийсь нерв, що збирає на собі загальну увагу, робиться осередком думок і волі», – ділився враженнями Сергій Єфремов у газеті «Нова рада» під час з’їзду.
А й справді, увага до з’їзду з боку киян та військових була величезною. Про це, зокрема, свідчить й той факт, що попередньо відкриття з’їзду планувалося на 17 червня 1917-го, однак через неочікувано великий наплив делегатів – солдатів та офіцерів військових частин – Троїцький народний дім, де базувався осередок клубу гетьмана Полуботка, не зміг вмістити усіх бажаючих. Тому для проведення з’їзду орендували найбільше приміщення тогочасного Києва – Оперний театр, а його початок відтермінували на один день.
Солдатський форум відкрився навіть попри заборону військового міністра Тимчасового уряду Олександра Керенського. Проходив під охороною Богданівського полку і зібрав 2308 делегатів, які представляли понад півтора мільйона вояків-українців російської армії.
З’їзд засудив політику російського Тимчасового уряду щодо України і закликав Центральну Раду більше до нього не звертатися, а «негайно приступити» до організації самостійних державних і військових структур. Зокрема, прискорити українізацію армії. Делегати висловилися за те, щоб всі новобранці, призвані з України, проходили службу на її території або на Чорноморському флоті.
Утворений першим з’їздом Український генеральний військовий комітет при Центральній Раді (18 членів на чолі з Симоном Петлюрою) доповнили ще 10 осіб: Лука Кондратович, Василь Матяшевич, Олександр Сливинський, Спиридон Білецький, Володимир Кедровський тощо. Також з’їзд обрав Всеукраїнську раду військових депутатів (132 особи), членів якої було введено до складу Центральної ради.
З’їзд завершився 23 червня 1917-го.
