Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Учора з району проведення ООС до Дніпра доставили пораненого військовослужбовця. Лікарі врятували захисника України, зробили операцію, дістали уламки та зберегли йому зір.
Про хід лікування розповів головний лікар Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова Сергій Риженко. За його словами, бійця доправили вчасно.
– 20-річний Євгеній дуже мужній хлопець, – зазначив Сергій Анатолійович. – Він у 14 років уперше на власні очі побачив, що таке війна, у своєму рідному Покровську. Неймовірно, але саме тоді юнак сказав собі: «щойно виповниться 18, я обов’язково стану на захист своєї країни». Так і сталося. Євгеній уже понад 9 місяців воює на передових позиціях.
Той день – 13 червня – боєць запам’ятає на все життя. Місце, де він ніс службу, накрило мінами. Солдат зазнав черепно-мозкової травми, уламкових поранень, контузії. Йому надали кваліфіковану медичну допомогу й нині він швидко одужує.
– Ми не бачимо загрози для життя, але є проблеми, пов’язані з контузією. Він дуже погано чує на одне вухо, і тут процес відновлення триватиме роками. Лікарі-офтальмологи також запевняють, що зір пацієнтові вдасться зберегти. Під час ворожого обстрілу хлопець був у бронежилеті, шоломі й тактичних окулярах. Шолом від ударної хвилі злетів з голови бійця, але врятував йому життя. До речі, дуже часто ми спостерігаємо, що військова захисна амуніція рятує наших воїнів.
Сам Євгеній тримається мужньо й сподівається на швидке одужання. Зі слів лікарів, через кілька діб його переведуть до військового госпіталю, де триватиме лікування.
Кореспондентові АрміяInform хлопець розповів, що коли розпочався ворожий обстріл, він перебував на позиції.
– Під час обстрілу ми робили те, що повинні, – скромно каже Євгеній. – Кожен з бійців тримав свій сектор оборони. Я пересувався по окопу й у якусь мить мене зачепило. Ймовірно, то був ВОГ або ще щось. Спочатку на поранення не звернув уваги, адже було не до того. Після обстрілу продовжив нести службу. Проте через деякий час був вимушений звернутися по медичну допомогу. Хочу подякувати всім, хто був поруч у важку хвилину, – бойовим побратимам, медикам, небайдужим. Нічого страшного не сталося: одужаю, повернуся до свого рідного підрозділу й служитиму Україні.
