Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
3 червня 1959 р. у Оттаві від хвороби, що розвинулася від ран, помер Пили́п Коновал — канадець українського походження, кавалер Хреста Вікторії, покровитель відділення 360-го Королівського Канадського Легіону в Торонто.
…Капрал канадійської армії Пилип Коновал під час Першої світової війни брав участь у звільненні Франції від німців. Його частині поставили завдання – захопити місто Ланс на півночі країни. Для цього потрібно було взяти «висоту 70» – крейдяний пагорб, який солдати назвали «Прищ». За три роки окупації німці перетворили її на всіяну кулеметними гніздами й оточену мінами фортецю. 15 серпня 1917-го канадці раптовою атакою беруть «висоту 70», але втримати її важко, бо противник одразу розпочинає контрнаступ. Бій триває майже 10 днів. За цей час німці 21 раз штурмували.
«Мертві тіла лежали наполовину поховані під обваленим парапетом. Поранені вили від болю. Вони валялися сірою масою. Кров’ю було забризкане усе навколо», – записав у щоденнику сигнальний 22-го канадського батальйону Артур Лапойнт.
На світанку 21 серпня німецька артилерія накриває противника вогнем. Більшість солдатів та офіцерів на передових позиціях гинуть. Пилип Коновал бере на себе обов’язки пораненого командира і наводить лад у підрозділі. Один із очевидців битви пише, що канадці під керівництвом Коновала «пішли вперед без вагань, продавлюючи німецькі барикади. Рухалися, немов на параді». Пізніше українця та бійців із його частини в наповненому водою окопі блокують кулеметники. Після кількох годин у водяній пастці Пилип вирішує самотужки йти на ворога. Офіцер, який знаходився неподалік, бачить це і підозрює, що капрал дезертирує. Стріляє йому в спину. Не влучає. Усім, хто став очевидцем події, здалося, що побратим втратив розум…
У 1959 році ветеран Першої світової війни Пилип Коновал пояснюватиме своє рішення в інтерв’ю канадському журналістові наступним чином: «Так набридло стояти по груди у воді, що я сказав собі: до чортів це все і кинувся на німців».
…Коновал забігає у зруйнований будинок. Спускається в підвал. Там сидять троє німців, які починають стріляти. Він ухиляється від куль і вбиває ворогів. Виходить із будинку й рухається до позицій ворога. Натрапляє на кулеметне гніздо. У ньому – семеро німецьких солдатів. Навколо лежать тіла канадських вояків. Коновал закидає гранату і розстрілює позицію. Підбирається до окопів і ще чотирьох заколює багнетом. Бере кулемет на плече і повертається до своїх.
Вночі Пилип Коновал повторює вилазку. Біля німецьких позицій наштовхується на розвідувальний патруль і потрапляє в полон. Його ведуть до окопів, але українець вихоплює зброю у німецьких солдатів і розстрілює їх. Підбирається до кулеметного гнізда. Закидає в нього два пакети вибухівки, заскакує туди і протикає ворогів багнетом. На німецьких позиціях зчиняється переполох.
Наступного дня українець в окопі розмовляє з новоприбулим офіцером. Раптова снайперська куля проходить обличчям Коновала. Непритомного вояка доправляють у госпіталь. За кілька днів звідти його евакуюють в Англію. Місяць лікується у Брістолі.
«За надзвичайну мужність і здатність вести за собою в атаку» командування рекомендує Пилипа Коновала до найвищої військової нагороди Британської імперії – Хреста Вікторії. «Під його напором ворожий спротив було подолано, – йдеться в листі до штабу. – Супротивник зазнав важких втрат. Цей унтер-офіцер один убив понад 16 ворогів і протягом двох днів боровся без упину, доки не отримав важку контузію». У боях за «Прищ» вони втратили майже 20 тис. бійців. Канадці – 9,2 тис., із них 1,1 тис. – отруєні під час атаки гірчичним газом.
Після одужання Пилип Коновал їде до Лондона. Король Георг V вручає йому Хрест Вікторії.
– Ваш вчинок – один із найсміливіших і найбільш героїчних у історії британської армії. Моя подяка вам за це, – каже монарх.
Коновал разом з іншими військовими бере участь в урочистостях у Букінгемському палаці. Відтоді отримує щомісячну виплату кавалера Хреста Вікторії – 50 фунтів стерлінгів.
1918-го їде добровольцем-перекладачем із канадськими вояками до російського Владивостока. За домовленістю з білогвардійцями, охороняють там залізниці від більшовиків. За рік повертається в Англію. Має частковий параліч лівої частини обличчя, тахікардію та невідновлену після поранення ліву руку. Їде в Канаду й залишає службу.
«Парад, що протягнувся від Лорієр Авеню до площі Картьє, очолював сержант Коновал. Він одягнув свій бронзовий хрест і гордо ніс канадський прапор. Було видно, що український капрал цим пишається», – пише в серпні 1919-го газета Ottawa Citizen про парад ветеранів у Оттаві.
Наступного дня життя Пилипа Коновала різко змінюється. Увечері в селищі Галл він стає свідком, як власник ресторану глумиться з канадського прапора. Коли його бойовий побратим Леонтій Дідек робить зауваження, той кілька разів вдаряє його каменем. Дідек непритомніє. Коновал кидається на допомогу товаришу. Дебелий господар б’є його в голову і протикає долоню ножем. Пилип вириває ніж і… протикає ним нападника. Свідки бійки пояснюють поліції, що це була самооборона. Але Пилип викрикує: «На війні я вбив 52 таких! Цей буде 53-й!»
Після звинувачення Коновала в убивстві в пресі з’являються заклики забрати в нього найвищу британську нагороду. Але ГеоргV відповідає: «Якщо кавалера Хреста Вікторії засудять до повішання за вбивство, йому слід дозволити носити орден навіть на ешафоті».
Пилипа Коновала визнають невинним через психічне захворювання, що розвинулося від бойових травм.
1936-го ветерани Хреста Вікторії збираються відвідати місця боїв у Франції. Коновал відмовляється, бо не має коштів на дорогу. Про це дізнається Мільтон Фаулер Ґреґґ, який працює в Палаті громад канадського парламенту. Пропонує Пилипу роботу прибиральника – має підтримувати чистоту в парламентському Залі слави. Той погоджується. Прем’єр-міністр Канади Маккензі Кінг звертає увагу на колишнього військового і призначає його посильним і «спеціальним охоронцем» свого кабінету.
1956-го відзначають 100-річчя заснування нагороди. Пилипа Коновала запрошують до Лондона. Канадський уряд береться покрити витрати на дорогу. Асоціація українсько-канадських ветеранів збирає герою 5 тис. доларів. Капрал купує на ці гроші костюм, пальто й капелюх.
«Будь ласка, висловіть мою вдячність кожному членові асоціації, хто допоміг зібрати для мене таку велику суму», – пише Пилип Коновал.
Він бере участь в урочистій месі у Вестмінстерському абатстві в Лондоні, параді ветеранів і зустрічі з королевою Єлизаветою ІІ і принцом Філіпом. Відвідує поховання побратимів на кількох цвинтарях.
В історію Пилип Коновал увійшов як єдиний українець-кавалер Хреста Вікторії найвищої та найпочеснішої нагороди за мужність перед лицем ворога, якою можуть бути нагороджені військовики з країн, підлеглих Британській короні.
Хронологія життя героя
15 вересня 1888 року в родині фермера й каменотеса Мирона Коновала в селі Кутківці – нині Чемеровецький район Хмельницької області – народився син Пилип. Працював підмайстром у батька. У 20 років одружується з односельчанкою Ганною Станко. 1910-го в них народжується донька Марія. Йде в армію, де дослужився до інструктора з рукопашного та багнетного бою.
1913 року звільняється з війська й рекрутується на роботу в Канаду. Через два роки записується до війська. Підготовку проходить у Великій Британії. 1916-го отримує молодший офіцерський чин – капрал. У складі канадської групи військ висаджується у Франції, де йдуть бої з німцями. Під бельгійським містом Іпр шрапнель розриває Пилипові сухожилля на лівій руці.
1917 року під час битви за «висоту 70» біля французького міста Ланс Коновал одістає поранення, від якого деформується ліва половина обличчя. Король Георг V нагороджує його Хрестом Вікторії. Стає старшим сержантом і помічником офіцера зв’язку в російському посольстві в Лондоні. З військовою експедицією на рік їде в Росію. Розшукує свою родину, але марно.
1926 року завершує семирічне лікування в закладі для душевнохворих.
1933 року дізнається, що дружина Ганна померла під час Голодомору, а донька Марія зникла безвісти.
1934 року у Квебеку одружується з на 14 років молодшою вдовою Жюльєтт Ледюк-Аугер. На свою пенсію утримує її синів Роланда й Альберта та брата-інваліда. Спільних дітей не мають.
1936 року починає працювати прибиральником у Залі слави канадського парламенту та в офісі прем’єр-міністра. Відвідує зустрічі кавалерів Хреста Вікторії за участю британського короля ГеоргаVI й міністрів.
1953 року Торонтський відділ Королівського Канадського легіону вибирає Пилипа Коновала своїм патроном і призначає стипендію його імені. Він також стає почесним головою Спілки українсько-канадських ветеранів.
3 червня 1959 року помирає в Оттаві від хвороби, що розвинулася від ран. Відспівують у греко-католицькій церкві Івана Хрестителя. Ховають на цвинтарі Нотр-Дам-де-Лурд. У 2000-х на батьківщині в с. Кутківці Пилипові Коновалу відкрито меморіальну стелу.
