Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Анатолій Попадюк – начальник медичного пункту батальйону однієї з частин, що виконує бойові завдання у районі проведення операції Об’єднаних сил. Кожний ранок він розпочинає з віджимання від землі на великих пальцях рук. А його особистий рекорд становить уже 10 віджимань. Розповідає, що унікальність такої вправи – у фізіологічних можливостях, адже вся вага людини зосереджена на пальцях.
– Контракт зі Збройними Силами я підписав відносно недавно. Через 12 днів уже був відряджений до району ООС. Найважчим тоді було перелаштуватися з цивільного життя на армійське. Строкову вже давно відслужив у радянській армії. Але тоді куди казали бігти, туди і біг, – розповідає Анатолій Попадюк. – А тут уже думаєш, працюєш над собою. По-іншому не буває. Моє перше бойове хрещення – бої в районі Світлодарська торік. Там уперше відчув обстріли, зіткнувся з мінно-вибуховими травмами, евакуацією поранених з «нуля».
За словами лікаря, на фронті, на відміну від цивільної медичної практики, треба чітко розуміти, що ти робиш. Не знаючи тактичної медицини, тут робити нічого.
– Коли зайшли в район бойових дій, стався один випадок. Говорю з солдатом, а він мені: «Не ходив би ти, док, по тій першій лінії – там снайпери пострілюють», – а через вісім годин довелося його вивозити «двохсотим». Загинув від снайперської кулі. Потім у морзі закривав йому очі. Це, напевно, найнеприємніше, що може бути, – продовжує Анатолій Попадюк. – Хочу сказати, що коли у хлопців усе добре, то й у мене все добре.
У свій час Анатолій Іванович закінчив медичне училище. Після служби в армії навчався у Чернівецькому медичному інституті, після 28 років пропрацював лікарем-отоларингологом. У 2010-му здобув ще одну вищу освіту – «Загальна практика – сімейна медицина» у Вінницькому національному медичному університеті імені М. І. Пирогова.
У молоді роки військовий медик устигав займатись і професійним спортом, а саме боротьбою самбо.
– Так вийшло, що якось зайшов у спортзал – і тренер мене забрав. Через три роки вже став майстром спорту. На початку дев’яностих на моїх останніх змаганнях серед медичних і спортивних вишів СРСР посів перше місце із самбо у своїй ваговій категорії, – пригадав Анатолій Іванович.
На думку Анатолія Попадюка, кожен, а особливо військовий медик, має бути професіоналом, завжди критично оцінювати свої можливості та постійно розвиватися.
– Не боїться тільки дурень, але роботу свою треба робити. В армії чітко налагоджений порядок надання медичної допомоги, починаючи з поля бою та закінчуючи військовим госпіталем. Життя людини часто залежить від надання допомоги в перші хвилини та години, – каже лікар.
А своїм, тепер уже цивільним, колегам Анатолій Іванович бажає швидкого закінчення реформи медицини, що має стати такою, як і в усьому цивілізованому світі.
– У цивільних медиків тепер теж своя передова, оскільки в нас у країні COVID-19. Дякувати Богу, що військова медицина завдяки своїм злагодженим діям уберегла нас тут – на війні. А українській державі та її народу хочу побажати одного – щоб окупант скоріше покинув нашу землю і ми мирно жили.
