Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Понад 70 років НАТО боронить свої країни та народи, постійно адаптуючись до нових викликів. У час, коли весь світ протистоїть COVID-19, фахівці закликають до боротьби з пропагандою. Адже швидше за саму недугу світом шириться лише дезінформація. Її ціль – не лише поодинокі держави, а й потужні міжнародні організації, як НАТО. Тож АрміяInform пропонує ознайомитися з поширеними на офіційному сайті НАТО міфами про Альянс.
Міф 1: Присутність НАТО у Балтійському регіоні становить небезпеку
Насправді: У відповідь на зміни в середовищі безпеки НАТО вжила оборонних і пропорційних заходів. Після того, як Росія здійснила агресію проти України, держави-члени Альянсу звернулися до НАТО з проханням розширити присутність у регіоні.
2016 року НАТО розгорнула чотири багатонаціональні бойові групи, відомі як «посилена передова присутність» на територіях Естонії, Латвії, Литви та Польщі. 2017 року ці бойові групи досягли цілковитої боєготовності. У рамках передової присутності НАТО понад 4 500 військовослужбовців з Європи та Північної Америки несуть службу пліч-о-пліч з національними збройними силами в країнах базування.
Присутність НАТО в регіоні було запроваджено на прохання держав базування, і вона має широку підтримку громадськості цих країн. За підсумками опитування Інституту Ґеллапа 2016 року, більшість населення балтійських держав-членів Альянсу асоціюють НАТО із захистом своїх країн. Особовий склад збройних сил НАТО дотримується високих стандартів поведінки як на службі, так і у вільний час.
Згідно з зобов’язанням країн-членів НАТО гарантувати прозорість, у листопаді 2017 року й у березні 2018 року російські інспектори з питань контролю над озброєннями відвідали Естонії, Латвію та Литву. Вони побували на низці військових об’єктів, зокрема тих, де базуються багатонаціональні бойові групи НАТО.
Міф 2: Протиракетна оборона НАТО загрожує безпеці Росії
Насправді: Система протиракетної оборони НАТО є виключно оборонною і не спрямована проти Росії. Згідно з двосторонніми угодами, укладеними між США і країнами базування, ракетні об’єкти можуть використовувати виключно з метою забезпечення протиракетної оборони.
Ця система гарантує захист від балістичних ракет, що можуть походити з-поза меж Євроатлантичного простору.
НАТО багаторазово намагалася співпрацювати з Росією у галузі протиракетної оборони. Отже, її заяви з погрозами членам Альянсу у зв’язку з системою захисту від балістичних ракет НАТО є неприйнятними й непродуктивними.
Міф 3: НАТО прагнула ізоляції й маргіналізації Росії
Насправді: Протягом понад двох десятиліть НАТО наполегливо намагалася розбудувати відносини співробітництва з Росією.
Ще на Лондонському саміті Альянсу у липні 1990 року НАТО простягнула руку дружби Росії, запропонувавши діалог замість конфронтації. Згодом Альянс сприяв розвитку діалогу та співпраці, започаткувавши програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ) і створивши Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), участь у яких відкрито для всіх без винятку держав Європи, включаючи Росію.
1997 року НАТО та Росія підписали Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю та безпеку, згідно з яким було започатковано Постійну спільну раду НАТО – Росія. У 2002 році її статус було підвищено та створено натомість Раду НАТО – Росія (РНР).
Втім, у березні 2014 року внаслідок російської агресії проти України НАТО призупинила практичну співпрацю з Росією. Ми не прагнемо конфронтації, але ми не можемо ігнорувати той факт, що Росія порушує міжнародні правила, підриваючи стабільність і безпеку наших країн.
Міф 4: НАТО обіцяла Росії, що після «холодної війни» не розширюватиметься
Насправді: Держави-члени Альянсу ухвалюють рішення на основі консенсусу, і ці рішення фіксуються у протоколах. Не існує жодного протоколу подібного рішення, ухваленого членами НАТО. Особисті запевнення з боку окремих лідерів не можуть замінити консенсус на рівні Альянсу й не є офіційною згодою з боку НАТО.
Політика відкритих дверей НАТО ґрунтується на Статті 10 основоположного документа НАТО – Північноатлантичного договору від 1949 року. У Договорі йдеться, що членом НАТО може стати будь-яка «європейська держава, яка в змозі просувати принципи цього Договору й робити внесок у гарантування безпеки на Північноатлантичному просторі». Зазначається також, що будь-яке рішення щодо розширення НАТО має ухвалюватися за принципом «одностайної згоди». НАТО жодного разу не відкликала Статтю 10, і не було запроваджено жодних обмежень щодо майбутнього розширення. Протягом останніх 65 років 29 країн вільно й відповідно до внутрішніх демократичних процесів вирішили стати членами НАТО. Це їхнє суверенне право.
До того ж за часів, коли, за твердженнями, було зроблено таку обіцянку, ще й досі існувала Організація Варшавського договору. Рішення про її розпуск було ухвалено лише у 1991 році. У 1989 році про можливий вступ її членів до НАТО навіть не йшлося. Це особисто підтвердив Михайло Горбачов в інтерв’ю Russia Beyond the Headlines у 2014 році:
«Питання розширення НАТО взагалі не порушувалося, тоді воно навіть не обговорювалося. Я заявляю про це цілком відповідально. Жодна країна Східної Європи не порушувала питання про вступ до НАТО навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Із західними лідерами також не йшлося про це».
Міф 5: НАТО бере Росію в кільце
Насправді: Цей міф суперечить географії. Довжина кордонів Російської Федерації становить понад 20 000 км. З них менш ніж одна шістнадцята (1 215 км) – це спільні кордони з країнами-членами НАТО. Росія має сухопутні кордони з чотирнадцятьма країнами. Лише п’ять з них – це держави-члени НАТО. Поза територією Альянсу НАТО має військову присутність лише у двох точках, а саме: у Косові й Афганістані. Обидві операції тривають за мандатом Організації Об’єднаних Націй, ухваленим Радою Безпеки ООН, до складу якої входить Росія. Натомість Росія має військові бази й особовий склад на території трьох держав, а саме: Грузії, Молдови та України, без відповідного дозволу урядів цих країн.
