Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
У той серпневий день 2014 року російські найманці готували черговий штурм Луганського аеропорту. Потрібно врахувати, що суцільної лінії фронту тоді не було, а обстановка змінювалася чи не щогодини. Тому єдиною можливістю отримання оперативних розвідданих було використання безпілотників.
Того ранку бійці добровольчого підрозділу «Аеророзвідка» з єдиним на всю ділянку фронту квадрокоптером готувалися діяти в районі Щастя. Там тримали оборону бійці декількох підрозділів − батальйону «Айдар», 1-ї танкової, 26-ї артилерійської, і десантники 80-ї бригади.
Командир групи «Аеророзвідка» Володимир Кочетков-Сукач на передовому спостережному пункті уточнював завдання на виліт. Група була невеликою − розрахунок БПЛА і військові розвідники.
Оскільки дальність польоту квадрокоптера всього півтора кілометра, для отримання інформації необхідно було піти «на мінус» − за лінію передових українських частин.
Група з усім спорядженням — антенними стійками, ящиком із коптером, планшетами, пультом управління швидко вивантажувалася з машини. Це був цивільний автомобіль, уже добряче побитий осколками «Градів» у одну з минулих поїздок на фронт.
Як тоді розповів Володимир, ще в липні він побував під Луганськом і зрозумів, що без повітряної розвідки на фронті дуже важко. Тоді він купив за свої гроші невеликий китайський квадрокоптер і поїхав на фронт. Перші ж результати польотів допомогли отримати надважливу інформацію − він розкрив позиції ворожих мінометників, сам потрапив під обстріл, але завдяки йому вдалося вирішити поставлене завдання.
Незадовго з друзями створив громадське об’єднання «Аеророзвідка». До нього увійшли волонтери, які пройшли разом Майдан і бої за Маріуполь. Перші коптери літали недовго і недалеко, але завдяки київським комп’ютерщикам вдалося збільшити дальність польоту до 1,5 км. Вийшов тактичний безпілотник із можливістю передачі відеосигналу з камери і запису його на планшет. Саме з ним і виходила група на завдання.
Розмова була короткою: схилившись над картою, командир групи розвідників — маленький, схожий на хижого звіра, зі швидким, уважним поглядом, провів олівцем маршрут, вказавши найбільш цікаві точки.
Один із розвідників приніс нову, загорнуту в папір «Муху» (РПГ-18 — ред.), другий роздав гранати − «на всяк випадок», третій перевірив рацію.
Сержант-мінометник, великий і огрядний чоловік, у «дубку» уважно дивився на карту, щось позначаючи у себе в блокноті. Він буде прикривати відхід групи в разі, якщо їх помітять…
Перекурили. Встали. Розібрали спорядження і вийшли.
Сонце пекло немилосердно, десь бухали гармати, долинала кулеметна тріскотня. Група йшла, тримаючи дистанцію 10-15 метрів між людьми. Йшла у невідомість. Запам’ятовувалися якісь дрібниці: асфальт, побитий мінами. Тінь на курній польовій доріжці. Зламане близьким вибухом дерево з підсохлим листям. Долітав сморід від палаючого БТРа − солярка, окалина − і страшний запах від згорілого всередині екіпажу.
Нарешті, пройшовши «зеленкою», група дісталась першої точки маршруту. Потрібно було з’ясувати, що за шум було чути минулої ночі.
Розвідники з групи прикриття розосереджуються по боках, потім кивають: «Усе чисто, працюємо».
Швидко розпаковано обладнання, розсунуті стійки, включений коптер. Він блимає червоними і зеленими світлодіодами, пищить, дзижчить, нарешті оператор киває: «Є контакт».
Зліт відбувається дуже швидко − саме в цей момент найчастіше БПЛА можна засікти, тому що на висоті 300 метрів його вже практично ніхто не бачить і не чує. На екрані планшета з’являється картинка з камери − сліпуче синє небо, жовтіють поля, рідкісні хмари … «Ідилія, блін …» − жартує оператор і веде коптер в потрібну сторону. Ось і те, що шукали, − на одному з полів чітко видно сліди гусениць. Вони розходяться віялом і виводять на позиції, звідки вчора працювали російські САУ. Сліди свіжі, значить, були там нещодавно, і, не виключено, що прийдуть знову, − аж надто зручна позиція, і підхід до неї прихований пагорбом.
На карті з’являються перші позначки. Коптер повертається. Група швидко складається і так само швидко йдемо на другу точку.
Тим часом один із розвідників щось побачив і відчайдушно махає рукою: «Йдемо, швидко!»
Бігти по звивистій балці, плутаючись в гіллі з триногою на плечі, з коптером в руці, з ящиком, в якому він переноситься, − важко. Піт заливає очі. Час від часу всі завмирають за помахом руки головного розвідника. Група виходить на край посадки. Попереду − відкритий простір і руїни ферми.
Швидко пересуваються туди, як потім хтось пожартував: «Усі олімпійські рекорди побили».
Важке дихання. Ковток води з фляги. Промоклий від поту бундес-камуфляж. Швидке повторення тих же дій − розгортання, налаштування.
Розвідники зайняли позиції в руїнах. Передаючи один одному бінокль, кивають головами − все чисто, працюємо… Зліт, проліт по маршруту, зафіксовані позиції бойовиків, повернення, посадка. По рації чутно перехоплену розмову бойовиків: вони засікли роботу БПЛА і підняли тривогу. Група швидко йде новим маршрутом, то вискакуючи на поверхню, то знову ховаючись в балках і чагарниках зеленки.
На одному з виходів на поверхню розвідник відчайдушно махає рукою: «Тікаймо, швидко!» Як пізніше виявилося, група вискочила прямо під гармати наших же танків, але з боку противника. На щастя, танкісти все ж вирішили роздивитися, перш ніж відкривати вогонь.
Нарешті, добігаємо до точки. Мабуть, нас усе ж таки засікли, тому що починається обстріл. Поблизу рвуться ВОГи — по групі лупить АГC. Неприцільно, але неприємно.
Їдемо з позиції вже під вогнем. Розриви лягають то ззаду, то з перельотом за посадкою… Нарешті, група в своїх — машина гальмує на позиції танкістів 1-ї танкової. Від них зробили ще один виліт − крайній, бо сіли акумулятори та вже темніло. Так закінчився звичайний день на фронті групи «Аеророзвідка» під Луганським аеропортом.
Дані було передано до штабу, артилерія відпрацювала свою частину роботи, як пізніше повідомили групі: «Усе вийшло добре». Потім були інші вильоти, аеророзвідка працювала по всьому фронту − від Маріуполя до Станиці Луганської.
Немає в живих уже Володі Кочеткова, «Чубаки» − він загинув 15 березня 2015 року за Красногорівкою.
Пізніше підрозділи аеророзвідки з’явилися у всіх бригадах, але ті липневі й серпневі вильоти запам’яталися групі назавжди.
