Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Полковник Віталій Воробей у військовій авіації – людина знана. Тридцять років вислуги, вильоти в тил ворога на початку війни у 2014-му, прокладання маршрутів, десантування… Тоді екіпажі виконували завдання, які до цього ніхто не практикував.
У липні ж 2014-го, коли ворожа ракета підбила український Ан-26, Віталій Воробей останнім покинув літак, що палав. Під куполом парашута він бачив, як літак стрімко падає й розвалюється на частини…
Та мало хто знає про Віталія Воробея як про миротворця. Після всіх перепитій на Донбасі чоловік не покинув службу, а досить швидко відновився та знову підійнявся в небо. А вже у 2016-му працював на одній з найвідповідальніших посад у місії ООН у ДР Конго – начальника авіації.
– Я досить довго готувався до служби за кордоном, вчив мову, – розповідає Віталій Воробей. – Адже щодня протягом року мені потрібно було координувати роботу українських і закордонних екіпажів. Враховуючи багатонаціональний контингент – це досить складно. По службі часто спілкувався з керівником Місії, й він завжди відмічав, що українські екіпажі – неперевершені. І це справді так: у бойовому застосуванні, професійності авіаторів – ми перші. Наші льотчики – на вагу золота, вміють пілотувати в різних умовах. Наші екіпажі працювали навіть тоді, коли решта відмовлялися.
Віталій Воробей запевняє, що Африка затягує. І він би ні на мить не задумався, якби знову випала така можливість.
– Коли їхав до Конго, думав, що це складно – цілий рік без родини, зв’язок часто підводить… Та вже за кілька тижнів після повернення почало тягнути назад. Ми й досі списуємося з закордонними колегами, з якими разом служили. Адже участь у миротворчих місіях – це не лише наліт і підвищення боєготовності, це передусім обмін досвідом і спілкування, можливість завдяки спільній роботі з льотчиками з інших країн швидше перейти на натовську систему.
З нагоди Дня миротворця офіцер хоче побажати колегам головного:
— Аби кількість злетів рівнялася посадкам. Чого в мене вже ніколи не буде…
