«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Про історію свята і мужніх українців розповідає АрміяInform.
Це свято встановлено на честь українських вояків — борців за волю України, насамперед лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів ОУН.
У 1941 році у Кракові відбувся Другий великий збір Організації Українських Націоналістів. Головною метою збору було затвердження ідей українського націоналізму і постанов, що стосуються політичного, військового, економічного та соціального життя на українських землях. Крім цього, Другий великий збір постановив щороку 23 травня святкувати День Героїв.
Травень обрали не випадково: саме цього місяця пішли з життя лідери й ідеологи українського націоналістичного руху. Зокрема 25 травня у 1926 році в Парижі загинув один із лідерів української революції 1917–1921 років Симон Петлюра. 23 травня 1938 року в Роттердамі вибух бомби обірвав життя організатора українського націоналістичного руху Євгена Коновальця. До 1991 року свято відзначали підпільно. З проголошенням незалежності України стало популярним, хоча і не офіційним державним святом.
Починаючи з 2014 року до списку Героїв внесли імена учасників Революції гідності, захисників України, які ось вже шостий рік поспіль захищають Україну від російського агресора.
Українські герої сучасності різні за віком, політичними й релігійними переконаннями, світоглядом, соціальним статусом і навіть за національностями. Але їх об’єднує одне – любов до рідної землі, прагнення почуватися на ній господарями й ненависть до тих, хто прийшов їх убивати.
Командир танкового взводу став Героєм України
Василь Божок, закінчуючи у 2013-му Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, не думав і не гадав, що незабаром про нього писатимуть українські газети, розповідатимуть телеканали, що він стане Героєм України.
Екіпажу Василя Божка було поставлене завдання: вийти до селища Логвинове і зайняти оборону. Згодом стало відомо, що там уже був ворог. Спільно з підрозділами 79-ї десантно-штурмової та 30-ї механізованої бригад почали штурм населеного пункту. Ведучи влучний вогонь з усього озброєння та вдало маневруючи, екіпаж вибивав бойовиків із займаних позицій, а воїни-десантники разом із піхотою здійснювали зачистку визволених укріплень. Тоді російські бойовики зазнали значних втрат у живій силі й техніці.
Щойно закінчився бій, танкісти отримали новий наказ – виїхати за селище і зайняти вигідну позицію, щоб не допустити пересування ворожої бронетехніки.
Лейтенант Василь Божок командував танковим взводом 92-ї механізованої бригади. Вступивши в поєдинок з ворогом, екіпаж його Т-64 знищив три російські танки.
Сапер Олександр Чорпіта
Командир інженерно-позиційного взводу — перший щабель у офіцерській кар’єрі Олександра Чорпіти після закінчення військового вишу. Навесні 2014-го, з початком антитерористичної операції, його взвод відбуває до Херсонської області. Там, на кордоні між материковою Україною і півостровом, воїни-сапери споруджують укриття для особового складу, інші об’єкти, потрібні для відбиття можливого вторгнення російської армії. За кілька тижнів десантників перекинули в Донецьку область.
Згодом він опиняється на Донбасі – безпосередньо в районі бойових дій. Разом із бійцями взводу офіцер виїжджав на розмінування, знешкоджував і мінні загородження, і розтяжки, і фугаси. Від одного необережного чи неправильного руху залежало не лише його життя, а й тих, хто поруч, адже, як кажуть, сапер помиляється лише один раз.
Знищували й артилерійські снаряди, міни, які не вибухнули. У такі моменти старший лейтенант неодноразово згадував своїх викладачів, які озброїли його міцними знаннями й практичними навичками, що незабаром стали у пригоді.
Одного разу за наказом сапери виїхали в район одного з населених пунктів, де належало знищити мінну ділянку, виставлену бойовиками, та поставити протитанкові загородження. Після того як це завдання було виконане, Чорпіта, щоб не наражати підлеглих зайвий раз на небезпеку, відправив їх у безпечне місце, а сам залишився, щоб привести загородження в бойовий стан. Коли завершував останні приготування, бойовики відкрили по ньому вогонь. Автоматна черга прошила Олександру ноги, але він відстрілювався та діждався допомоги бійців, які й евакуювали його.
За мужність і героїзм, виявлені під час захисту рідної землі, офіцер нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Розповідати про українців, які навесні 2014-го стали стіною проти «старшого брата», сьогодні захищають Українську землю, можна безкінечно. Крізь цю кляту війну пройшли сотні тисяч наших земляків. Абсолютна більшість із них з честю виконали свій громадянський, військовий і людський обов’язок перед своєю країною.
Не всі повертаються з війни з орденами й медалями. Але всі, хто взявся у грізну для Батьківщини годину за зброю і пішов на війну, не ховався там за чужі спини, чесно роблячи свою роботу, вже ГЕРОЙ!
