Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
…Воїн підірвався на ворожій розтяжці. Від вибуху йому відірвало стопу. Закривавлений, але притомний, хлопець гідно тримався. Після поранення він сам зробив собі укол та наклав джгут. Без жодних істерик, а в операційній, він виголосив: «…я не інвалід, нічого страшного, це не стегно — поставлю нормальний протез і буду служити!»
Цю історію мені розповів підполковник медичної служби Юрій Лазаренко, коли він очолював травматологічне відділення військового госпіталю в Дніпрі. У 2015-му в районі проведення АТО Юрій Вікторович керував групою підсилення у складі військових лікарів на Маріупольському напрямку.
— Обстановка була напруженою. Щодня відбувалися бойові зіткнення й надходили поранені та травмовані військовослужбовці, — згадував офіцер. — Ми працювали на базі лікарні швидкої допомоги. Приймали поранених, надавали воїнам першу лікарську допомогу, стабілізували та відправляли їх в тил для подальшого лікування. Неодноразово доводилося виконувати завдання під ворожими обстрілами, безпосередньо на лінії зіткнення. Лише за декілька місяців служби тоді, у 2015-му, разом із колегами, провели понад 250 складних операцій.
За словами Юрія Лазаренка, у психологічному сенсі особливо важко як для хірурга, так і для пацієнта, виконувати ампутації, рятувати воїнів.
— Попри це, у пам’яті назавжди закарбувалися обличчя воїнів, які заради свободи України витримали неймовірні випробування, — зауважив Юрій.
Як вже писала АрміяInform, нині військовий хірург Юрій Лазаренко —начальник травматології ВМКЦ ЦР. Він — лікар-травматолог вищої категорії. Через його руки пройшли тисячі пацієнтів, які одужали й повернулися до строю.
