Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Коли інженер-будівельник, батько дев’яти дітей, мусульманин Іса Акаєв виїхав з Криму і пішов воювати за Україну, то поставив на кін усе. Так само, як і понад тисяча інших кримчан, Іса став легендарним розвідником, командиром добровольчого батальйону «Крим». А нині він разом із родиною проживає на Вінниччині.
Про що мріють кримчани, які покинули півострів у 2014-му і стали на захист України, та з якими нагальними проблемами вони стикаються? Про це кореспонденту АрміяInform у День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу розповів Іса Акаєв.
— Я часто спілкуюсь із побратимами-кримчанами. Ми — розкидані по всій Україні, але тримаємось гуртом, — розповідає Іса Акаєв. — Я пишаюся всіма ними. Це люди, для яких принципи важливіші за достаток. Принципові люди на коліна ніколи не стануть! І ми всі переконані, що повернемось до Криму,повернемось із українським прапором! Намагались зібрати точну інформацію про кількість кримчан, які пішли воювати, та це досить проблематично. Однозначно – більше ніж тисяча. Ми зовсім не шкодуємо, що взяли до рук зброю. Єдине, ми мріяли про окремий підрозділ, де почуватимемось комфортно, їстимемо їжу, яка нам дозволена… У багатьох арміях світу такі речі враховуються… Та нічого, прилаштувались.
Майже рік він захищав українську землю від російських загарбників, разом зі своїми побратимами брав активну участь у боях за Савур-Могилу влітку 2014 року… Після – повернувся у Вінницю, де продовжив займатися питаннями облаштування та побуту своїх співвітчизників.
Бойовий командир ділиться, що побратими-кримчани стикаються із проблемою житла і працевлаштування після закінчення контракту.
— Чимало побратимів, у яких закінчується контракт, а за станом здоров’я чи віком вони не можуть його продовжити, опиняються практично на вулиці. Дому немає, до батьків не підеш, у Крим не повернешся… Та для нас усе це – другорядне. Головне – зберегтися як народ. Важливо зберегти свою мову, культуру, релігію. Через те що кримчани розкидані по різних містах, ми асимілюємось, втрачаємо свою національну ідентифікацію… Не раз порушували питання етнічного поселення. Та наразі це питання нікому не цікаве, і без цього проблем у держави вистачає. Коли приїжджав президент Туреччини, він обіцяв побудувати для нас житло в районі Херсонської області, але поки що це теж залишилось словами.
Сьогодні Іса Акаєв виховує дев’ять дітей. Разом зі своїми однодумцями він проводить у Вінниці різні пам’ятні заходи, дні національної культури, знайомлячи українців зі звичаями, традиціями, побутом кримських татар. Чоловік ні на хвилину не забуває про свою Батьківщину – Крим, і вірить у якнайшвидше повернення додому.
