Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
16 травня 1817 року у Воронезькій губернії народився історик, поет і письменник Микола Костомаров. Росіянин за походженням, він всім серцем любив Україну і присвятив їй чимало творів. Його здобуток – понад 300 історичних, публіцистичних і літературних творів. Основними працями стали «Богдан Хмельницький», «Руїна», у якій показав трагічні події, що настали після смерті Хмельницького.
Батько – заможний поміщик Іван Костомаров, мати – кріпачка, етнічна українка Тетяна Мильникова. За тодішніми законами Російської імперії, Миколка, тільки-но з’явившись на світ Божий, став кріпаком власного батька. Коли той помер, хлопчині виповнилося лише 11 років. Микола з матір’ю опинився у скрутному становищі, адже, народжений поза шлюбом, він як кріпак мав перейти у спадок його найближчим родичам – родині Ровнєвих, яка не вирізнялась толерантним ставленням ні до Костомарова-старшого, ні до його сина. Тетяні Петрівні запропонували за 14 тисяч десятин родючої землі 50 тисяч карбованців і волю Миколі, на що жінка відразу погодилася.
У 1833 році хлопець вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, де вивчав стародавні мови, цікавився античною історією, німецькою філософією, вчився грати на фортепіано. А ще – він дуже захопився історією України, особливо її козацьким минулим. Він вважав, що серед усіх слов’янських народів саме українцям належить особлива місія у справі визволення всіх слов’ян від імперського деспотизму і кріпацтва. У віршах і поемах тих років він оспівує князівські і козацькі часи України, написавши, зокрема, історичну драму «Сава Чалий» і трагедію «Переяславська ніч».
У ніч на 30 березня 1847-го Костомарова, як члена Кирило-Мефодіївського братства, заарештували й відправили до Петербурга. Відбувши рік у Петропавлівській фортеці, він був засланий до Саратова, де знову розпочав наукову діяльність і завершив монографію, присвячену Богдану Хмельницькому.
За роки ув’язнення та заслання погляди Костомарова на історію суттєво змінилися. Він дедалі критичніше оцінював події та основних осіб як російської, так і української історії, що йшло всупереч із суспільними переконаннями тих років. Костомаров напружено працював, розбирав і аналізував архівні матеріали, багато публікувався у найпопулярніших на той час журналах. У Петербурзі він зустрівся з давніми друзями –Пантелеймоном Кулішем і Василем Білозерським. Разом вони створили й очолили петербурзьку українську «Громаду». Вже згодом Микола Іванович зосередився на дослідницькій роботі, беручи участь у виданні документів з історії України XIV—XVII століть. Він написав понад 300 історичних, публіцистичних і літературних творів. Основними працями стали «Богдан Хмельницький», «Руїна», у якій показав трагічні події, що настали після смерті Хмельницького.
«Щира любов історика до своєї Батьківщини може проявлятися тільки в суворій повазі до правди», – повторював Микола Іванович. Цим принципом він керувався все своє життя, до останнього подиху обстоюючи ідею різності «двох руських народностей», як він їх називав: українців – спадкоємців демократичних традицій Київської Русі й росіян – творців деспотичного Московського царства та Російської імперії. Відстоював Микола Іванович також й ідею соборності всіх українських земель. У вірші «Пісня моя», оспівуючи Україну, він згадав і Карпати, і Дніпро, і Чорне море.
