Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
9 травня 2014-го російські спецслужби спланували захоплення Маріуполя. Під прикриттям масової демонстрації жителів міста на 9 травня диверсійна група «Мангуст», пов’язана з бандою терористів «Схід», зробила спробу захопити міське управління міліції та заволодіти зброєю. Та попри це українські підрозділи ввірвались у місто та вступили в бій за звільнення Маріуполя.
У 2014 році місто Маріуполь Донецької області протягом місяця перебувало під контролем бойовиків самопроголошеної «Донецької народної республіки» – фактично із 6 квітня після декількох проросійських мітингів так званого референдуму. Про це повідомляє АрміяInform.
9 травня 2014 року група бойовиків під командуванням «Мангуста» спробувала взяти під контроль важливий безпековий об’єкт міста Маріуполь – управління МВС. Вони мали блискавично захопити будівлю і водночас узяти в полон групу українських офіцерів з різних відомств, які зібралися в управлінні на нараду. Бойовики використали допомогу окремих спільників серед міліціонерів і загальну зайнятість працівників міліції, що підтримували порядок у святковий день. Проте план бойовиків не спрацював до кінця – українські офіцери організували спротив, тривалий час утримуючи третій поверх будівлі. На допомогу їм прийшли зведені загони НГУ, ЗСУ і загін «Азову», які взяли штурмом управління МВС.
Унаслідок боїв того дня, за офіційними повідомленнями, в місті загинуло 13 осіб: 2 міліціонери, 4 військовослужбовців, 3 цивільних та 4 бойовиків. Під час проведення спецоперації у полон українських силовиків потрапила група так званих ополченців, серед яких «міністр оборони» самопроголошеної «Донецької народної республіки» Ігор Какідзянов.
10 травня було оголошено в Маріуполі днем жалоби за загиблими під час зіткнень.
Попри те, що про події 9 травня 2014 року у Маріуполі 2015 року були зняті документальні фільми-реконструкції подій від МВС України, Служби безпеки України, Громадського ТБ Приазов’я, а також були опубліковані розслідування спершу по гарячих слідах від спільноти Євромайдану Маріуполя і спостерігачів Civic Solidarity (Memorial), а згодом – аналіз від Bellingcat, ця історія досі містить чимало «білих плям» і нез’ясованих питань. Практично кожна розповідь очевидців містить важливі свідчення, але події у їхніх розповідях часто сплутані хронологічно або не узгоджуються з фактами.
