Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Сьогодні в Україні, як і у всьому світі, відзначають День пам’яті та примирення. Великий відсоток громадян України не заглиблюються в деякі питання настільки, щоб чітко розуміти чому, наприклад, відбулись зміни в атрибутиці нашої держави та чому ми не святкуємо 9 травня, як робили це ще кілька років тому. Така «некомпетентність» відкидає нас на щабель нижче в соціальній піраміді та є інструментом впливу на свідомість. Незнання історичної правди свого народу – одне з найуразливіших місць українців. І, як свідчить реальність, її надто вдало використовує ворог. Втирання нам перекрученої історії, радянських міфів про війну в Україні є надзвичайно важливим для Росії. Адже це є головним, здебільшого навіть єдиним елементом радянської ідентичності частини наших громадян.
Серед прийомів, використовуваних Росією, найчастіше стикаємося з такими, як-от: обминання (замовчування та уникання згадок неприємних фактів історії), фальшування (підробка доказів) та звинувачення ворогів (мета – приписування ворогові власного безчестя). Розгляньмо один з них на прикладі.
Щороку 9 травня на території РФ відбувається вакханалія: помпезні військові паради, салюти, масовки, жовто-чорне тавро у вигляді георгієвської стрічки. По вулицях бродять сотні ряжених «вояк» зі своїми історіями для молодого зомбі-покоління, а в ЗМІ масово лунає головний радянський пропагандистський девіз: «Никто не забыт, ничто не забыто…» Правда цього року президент Росії через коронавірус був змушений перенести всі свистопляски на Червоній площі та запевнив, що військовий парад до Дня перемоги, а також марш «Безсмертного полку» обов’язково відбудуться пізніше.
Що ж насправді замовчує в собі цей гучний вислів, що закарбувався в пам’ять людей повоєнного часу як присяга?
Девіз «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» насправді не відповідає дійсності. Серед подій 1939-1945 років «забутих» є дуже багато. «Незручними» жертвами для керівництва Радянського Союзу були:
Військовополонені. Різні дослідники називають їхню кількість від 4,5 мільйонів до 5 мільйонів 750 тисяч. Німці знищили щонайменше півмільйона радянських військовополонених. Від голоду, нелюдських умов утримання та транспортування загинуло ще близько 2,6 мільйона бранців.
Інваліди війни. Після «перемоги» їм приходилось перебиватися випадковими підробітками та жебрацтвом. Усі ці люди вважались «непристойним фоном» для країни-переможниці. У 1949 році у місцях, віддалених від центральних міст, радянська влада організувала будинки інвалідів. Поміщали туди колишніх фронтовиків переважно насильно. Утримували їх як ув’язнених. Офіційно влада про них не згадувала.
Жертви Голокосту. Заборона пам’яті про катастрофу єврейства відбулося через небажання радянської влади розцінювати євреїв як найбільшу жертву нацистської окупації. Численні поховання євреїв, місця їхніх масових страт на території України назвали могилами «мирних радянських громадян — жертв гітлерівського окупаційного режиму». Лише за часів перебудови про єврейські жертви почали говорити на повен голос.
Остарбайтери. Особи, що були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Рейхскомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.
Учасники так званих прикордонних конфліктів. Ведучи відлік війни від 22 червня 1941 року, Радянський Союз відмежувався від ряду подій, які не вписувалися у загальний героїчний канон. Битву на Халхин-Голі, «Золотий вересень» 1939 року, Радянсько-фінську війну, окупацію Західної України, Бессарабії та країн Балтії назвали «прикордонними конфліктами». Їхні учасники випали з пільгової категорії «ветерани Великої вітчизняної війни» та вважалися «учасниками прикордонного конфлікту».
Окрім усіх зазначених вище жертв, яких тепер зрозуміло чому не згадують, радянська влада ще й приховувала їхню точну кількість: відразу після закінчення оголосили про 7 мільйонів втрат, пізніше про 20 мільйонів. А перед розпадом СРСР кількість «зросла» до 27 мільйонів загиблих.
Таке замовчування та уникання згадок неприємних фактів історії показує нам справжню сутність Радянського Союзу. Росія, як його правонаступниця, замість того, щоб по-справжньому згадати усіх «забутих» і вшанувати пам’ять, влаштовує в цей день свистопляски на Червоній площі. Жодна країна Європи не святкує 9 травня. Для них це трагічні події, як і для українців, що боролись як окремий народ, не радянський.
Маємо засвоїти просту істину: від того, чия історична правда (своя чи ворога) лежатиме в голові, залежатиме майбутнє нашої держави. Бо саме перекручення цієї правди разом з застосуванням грубої сили – допомагають сьогодні Путіну виправдовувати загарбницькі цілі і дії.
