Він чітко усвідомлював характер та наслідки своїх дій, скерованих на підрив боєздатності частин та підрозділів Сил оборони України. Суд засудив громадянина України до 5 років…
На передовій бійці називали його «Духовним снайпером», бо як інакше говорити про духовного наставника, що словом може поцілити в самий центр тих переживань і занепокоєнь, які турбують солдата. «З ним було світліше навіть у темному бліндажі», – говорять ті, хто його знав. Але ось його не стало. Раптово…передчасно… Учора на 44-му році життя відійшов у вічність військовий капелан протоієрей Андрій Дуда. Він був кліриком Княжого храму Святого Миколая Чудотворця міста Львова, а також дуже активним волонтером.
Отець Андрій Дуда був обдарованим митцем: співак, художник і декламатор поезії, всі свої дари спрямував на виховання й утвердження в суспільстві найголовніших духовних пріоритетів та вміння шанувати кожну хвилину земного життя.
У грудні минулого року напередодні Дня Святого Миколая кореспондент АрміяInform спілкувався зі священником, говорячи про духовну місію.
І, дійсно, він так жив і служив людям та Церкві. Головними людськими цінностями вважав милосердя, любов, співстраждання. Він завжди був поруч, щоби підтримати, допомогти, розрадити у смутку й укріпити у вірі, що все буде добре.
Уже в шкільні роки за прикладом батька-священника отця Ярослава Андрій обрав шлях служіння Богу. Навіть думав про чернечий постриг. Згодом так склалося, що служба у Збройних Силах України трішки скоригувала його життєві плани. Але набутий військовий досвід став актуальним з початком російської агресії на сході України. Коли його рідний брат Роман пішов служити добровольцем, отець Андрій у 2015 році разом з іншими ієреями Львівсько-Сокальської єпархії зголосився до Синодального управління з ініціативою нести духовну службу на фронті. Це був час становлення новітнього інституту капеланства у Збройних Силах України. Капеланське служіння отця Андрія Дуди у львівській окремій бригаді десантно-штурмових військ було відзначене державною нагородою – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Важливу роль у життєвому становленні священника відігравало мистецтво.
– Я священник родом із «Дударика», – жартома згадував він про роки навчання у співочій школі.
Завдяки художньому мистецтву отець Андрій пізнав сенс мистецького осмислення світу, почав опановувати здатність ловити миттєвість і через неї споглядати вічність. Мистецтво як метод євангелізації він застосовував і в публічній проповіді поза храмом. Серед утілених ним масштабних мистецьких проєктів – презентація сакральних пам’яток свого храму «Скарби княжої церкви св. Миколая у Львові» (2016-2017рр.), спільний з народним художником України Мирославом Отковичем та директором 58-го Будинку офіцерів полковником Віталієм Провозіним проєкт «Король Данило. Нащадки княжої слави» (2017-2018рр.). Проєкт фотолистівок спільно з керівником студії «Фотографії старого Львова» Романом Метельським та кореспондентами АрміяInform(2019 р.). Фотовиставка «Фронтові друзі» (2019 р.) та багато інших.
Він заворожливо, проникливо й щиро читав вірші. Напам’ять знав безліч поезій Ліни Костенко. Її вірш «Крила», який він прочитав, вітаючи поетесу з 90-річним ювілеєм, ніби про нього самого.
А як він читав вірші Тараса Шевченка… Бійці на передовій іноді жартували, питаючись, чи не має капелан часом «флешки» в голові. Бо дві години без перерви декламувати поезії Кобзаря навряд чи хтось інший зможе. Його Шевченко не залишав байдужими слухачів, що дивувалися неймовірному талантові та пам’яті невтомного священника.
Окрасою Шевченківських зустрічей і вечорів, втім і цьогорічних у Львівській опері, було декламування поезій, виконання яких було записане на диску. Кошти з реалізації під час численних презентаційних заходів компакт-диска«Мій Шевченко» незмінно скеровувалися на підтримку Збройних Сил України. «Тарас Шевченко – це слово Бога для України», – наголошував отець Андрій в одному з виступів. Адже на початку було Слово, і Слово було від Бога, і Слово було Бог. Кожен з нас приходить до Бога, у кожного свій шлях. Для мене це шлях Євангелія і «Кобзар».
Окремо слід згадати й парафіяльну ініціативу отця Андрія «Святий Миколай – Захисникам України». Спільно з волонтерами та військовими разом з допомогою він готував мистецьку колядкову програму, з якою відвідував бійців на фронті. На Великдень військові радісно зустрічали капелана, що їхав до них з писанками та ділився радістю Воскресіння Христового.
У час поширення пандемії священник Княжого храму вів активну волонтерську діяльність, забезпечуючи антисептичними та захисними засобами львів’ян, лікарів місцевих лікарень і бійців військових частин Львівського гарнізону.
Наступної середи отець Андрій мав святити паски для відправлення воїнам на фронт і солдатам, що проходять лікування у місцевому шпиталі. Втім, не судилося. Важко людині осягнути волю Божого Провидіння. Важко шукати відповідь на вічне питання, чому саме на такий короткий час перетинаємося у житті земному, щоб потім очікувати зустрічі у вічності. Отець Андрій був справжнім світочем для світу, який згорів швидко, але гаряче та яскраво. І залишене тепло завжди буде зігрівати всіх, хто пам’ятатиме…
