Вона опублікувала його і написала лише одне слово: «вдома». За цим словом — три роки, десять місяців і один день чекання. Понад два роки…
Андрій – начальник розвідки окремої військової частини. Він офіцер воєнного часу, як узвичаєно говорять у таких випадках ще з часів Першої світової. Про себе молодий чоловік розповідає неохоче, адже посада зобов’язує більше слухати й спостерігати, ніж розмовляти. Але, згадуючи чотирнадцятий рік, говорить, що тоді він був звичайним стрільцем і всього лиш охороняв одну з теплоелектростанцій у районі проведення АТО. З 2015-го вже воював, і за ці роки пройшов шлях від солдата до начальника розвідки.
Киянин, вища освіта, надзвичайна ерудованість – такий стане знахідкою для будь-якої серйозної столичної фірми. Втім, Андрій налаштований на службу. Принаймні – до перемоги…
Один з офіцерів батальйону розповів, що жартома його дехто кличе «Кузьмичем». Як героя відомої ще довоєнної комедії. Звісно, він не скидається на комедійного єгеря ні віком, ані пристрастю до міцних напоїв – на його посаді це просто нонсенс. Але ж доброзичливою усмішкою, неквапливістю в рухах і ґрунтовністю в підході до будь-якої справи – так, він на Кузьмича насправді схожий.
Андрій постійно самовдосконалюється, серйозно займається підготовкою своїх розвідників та операторів БПЛА. І хоча військову освіту здобував не в академії, в бою саме за такими – молодими та перспективними офіцерами, які вдягнули однострої з початком війни, – майбутнє українського офіцерського корпусу.
