Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
— Взагалі я Ніколаїч, але всі кличуть Док. А мені й добре, це ж мої хлопчики. Ось Сергій, бач, після поранення повернувся, вже в строю. Снайпер поранив, витягали його під обстрілом години півтори. Він кричить, а ми до нього ні підійти, ні підлізти. І підкопувались до нього, і сітку різали, а тоді мотузку з карабіном кинули і тягли. Витягли. Довезли.
Молодий юнак плескає Ніколаїча по плечу.
— Ой, якби не Док…
Сьогодні Док прибіг до Сергія на спостережник, щоб поміряти тому температуру. Тепер це для Ніколаїча щоранкова процедура.
— Їхня ж задача не температуру собі міряти. У них задача — оборона, фронт, ворог. Їхня задача бути сильними. А от їхнє здоров’я — це вже моя задача. Я ж медик. Бережу тут кожного. Ганяю з термометром по лінії і знаю температуру кожного, і який в кого стан. Цей коронавірус не жарти. Не дай Бог, моїм хлопцям такого. Мої орли мають бути здорові.
«Доки» добре знають: захворіє один, а зі строю може вийти все відділення. Ніколаїч для своїх хлопців зробить все. І так кожен бойовий медик на фронті, зазначили у фонді «Повернись живим».
