Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Сьогодні, 19 березня, одній із найвідоміших українок сучасності виповнюється 90 років. Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Усе своє життя письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича. Нині вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори.
Життєвий і творчий шлях поетеси
Ліна Василівна Костенко народилася в сім’ї вчителів 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина переїхала до столиці, де Ліна закінчила школу.
Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса навчалася в Київському педагогічному інституті, потім – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій «Проміння землі».
Друга збірка «Вітрила» вийшла в 1958 році, за нею – збірка «Мандрівки серця» (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім була до вподоби її творча діяльність.
«Зоряний інтеграл» 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім’я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала «в шухляду» та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.
За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: «Берестечко», «Маруся Чурай» та поезії, що згодом ввійшли до збірок «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність».
Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.
Після книги італійською «Інкрустації» (1994) та «Берестечка» (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.
А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.
Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.
Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.
Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. У цьому шлюбі Ліна Костенко народила сина Василя.
Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно розповів, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. «Ліна Костенко була екстравагантною й курила», – згадував Павличко.
ЛІНА КОСТЕНКО: ЦИТАТИ ПРО УКРАЇНУ І ПАТРІОТИЗМ
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
***
Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
***
Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.
***
Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем, як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахою і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки.
Кожному поколінню сняться свої кошмари.
***
Ми – ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.
***
Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
***
Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
***
А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
***
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
