Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Повернення земельних ділянок, рухомого й нерухомого майна Міністерству оборони України, відчуженого внаслідок незаконних махінацій у минулі роки, стало нині усталеною практикою. І, як кажуть, слава Богу…
Через терни й перешкоди до відновлення майнових прав військове відомство йшло і в історії з будівлею загальною площею майже 709 кв. м у Полтаві. Споруда ця розташована в історичному центрі міста, близько 20 років потерпала у статусі падчерки нових господарів, які перетворили її на невичерпне джерело фінансових прибутків.
Що в імені тобі моєму?
Цей старовинний будинок понад, який за сто років свого існування бачив різні епохи, різних людей, пережив різні назви. Збудований на зовнішньому кільці знаменитого полтавського Корпусного парку, він дав початок найдовшій вулиці міста довжиною майже 6 кілометрів. До 1923 року це була вулиця Кобеляцька, до 1925-го — Троцького, з 1925 по 2016-й мала ім’я Михайла Фрунзе, а вже понад три роки вона йменується Європейською.
У повоєнні роки тут розмістилося регіональне військово-будівельне управління колишнього СРСР, а з середини 1990-х — державне підприємство «Укрвійськбуд». Завданням установи, згідно зі статутом, визначено виконання програми житлового й військового будівництва для Міноборони, структур Збройних Сил України та інших замовників — юридичних і фізичних осіб — незалежно від форм власності.
Маючи тоді потужну матеріально-технічну базу, висококваліфікований інженерно-будівельний персонал, а головне — право самостійно вести господарчу діяльність, підприємство могло впродовж кількох років майже повністю розв’язати житлову проблему для військовиків гарнізону. Не в останню чергу імідж установи формувало й місце її розквартирування. Це визначало статус і престиж військових будівельників.
«Коли забуваєш про совість і відповідальність, цей вакуум заповнює пожадливість»
Цей вислів відомого промисловця Генріха Форда став пророчим не тільки для епохи капіталізму й мовою радянської пропаганди «його нелюдської сутності». У нашій історії, як то кажуть, «усе вирішували кадри». І аж ніяк не в інтересах країни.
Історичне походження та зручне місце розташування завжди викликали інтерес не лише в поціновувачів краєзнавства, а й у фінансових ділків різних мастей. Тому у 2000 році за поданням заступника генерального директора підприємства «Укрвійськбуд» пана Дубова за ухвалою арбітражного суду м. Києва порушено впровадження у справі щодо банкрутства цього ДП МОУ. А у серпні 2002 року згадана будівля, згідно з біржовою угодою, перейшла у власність ТОВ «Імідж». Продавцем, звісно ж, був усе той же О. Дубов. І потекло, що називається «бабло», в кишені вже цивільного покрою.
Та чи принесло воно щастя оборудникам, нам невідомо. Знаємо, що вироком Подільського райсуду столиці від 3 березня 2007 року у кримінальній справі № 1-175/07 по обвинуваченню Дубова О. І. у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд». Відповідно, спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею внаслідок вчинення кримінального злочину.
На превеликий жаль, гонитва за прибутками витиснула зі свідомості зацікавлених осіб той факт, що будівля є власністю держави, а не конкретного держпідприємства. І лише Міністерство оборони уповноважене бути розпорядником вищезазначеного майна.
І знову бій, нам спокій лише сниться
Справді, кажуть у народі, ламати завжди легше, ніж будувати. Але навіть не з огляду на вартість, а на час, який пішов на відновлення справедливості.
З роками будівля змінила не тільки власника, а і їхню кількість. На судовому процесі відповідачами були низка підприємств та організацій, які свого часу повелися на привабливі умови колишніх продавців і певною мірою теж стали заручниками ситуації. Неодноразові запити та спроби військового керівництва відновити право власності на будівлю близько десяти років гальмували бюрократичні перепони й своєрідне тлумачення законодавства певними посадовцями. Тому розгляд справи й розтягнувся аж до травня 2018-го. Саме тоді Господарський суд Полтавської області іменем України ухвалив рішення про визнання державою Україна, в особі Міністерства оборони України, право власності на нерухоме майно загальною площею 708,8 кв. м у будинку № 6 по вулиці Європейській у Полтаві.
Днями було проведено державну реєстрацію речових прав на згадане нерухоме майно за державою в особі Міноборони.
— Звісно, попереду ще багато роботи, — розповів начальник КЕВ Полтави підполковник В’ячеслав Камзист. — Нещодавнє скасування арешту та взяття на облік — це лише перший крок у системі введення об’єкта до переліку майна Міністерства оборони України. Але ця перемога не менш важлива, ніж боротьба за цілісність держави на передньому краї. І доля історичної будівлі та її майбутнє повинні вирішуватися не в інтересах окремих суб’єктів, а в інтересах захисників держави.
